Дермот Кредок замислено проказав:
– Комусь заманулося обрати дивне місце для злочину.
– Так само думає й головний констебль. Якщо в когось виникло бажання отруїти Гізер Бедкок, навіщо було робити це в той день і за таких обставин? Існували сотні простіших способів. Вельми ризиковано доливати смертельну дозу отрути в коктейль у натовпі з двадцятьох або тридцятьох людей. Хтось повинен був щось побачити.
– А отрута справді була в тому коктейлі?
– Так, вона справді була в тому коктейлі. Тут усе детально викладено. Довжелезна й неймовірно заплутана назва, одна з тих, що їх так полюбляють лікарі, але насправді досить відома речовина, яку застосовують для лікування в Америці.
– В Америці? Зрозуміло.
– Не тільки там, а й у нас. Але на тому березі Атлантичного океану вона більш відома. У малих дозах ця мікстура вельми корисна.
– На неї треба виписувати рецепт чи її можна купити вільно?
– Ні. Потрібен рецепт.
– Атож, історія дивна, – сказав Дермот. – Гізер Бедкок була якось пов’язана з тими кіношниками?
– Ні, не була.
– А хтось із членів її родини там був?
– Її чоловік.
– Її чоловік, – замислено повторив Дермот.
– Так, думка про чоловіка приходить у першу чергу, – погодився помічник комісара, – але наш місцевий працівник – здається, його звуть Корніш – не думає, що чоловік до цього причетний, хоч і повідомляє, що Бедкок розгублювався та нервував, але він слушно зазначає, що цілком респектабельні люди нерідко так поводяться, коли їх допитує поліція. Схоже, подружжя Бедкоків було вірними й відданими одне одному людьми.
– Одне слово, тамтешня поліція не думає, що чоловік убитої причетний до її смерті. Схоже, справа справді цікава. Я так розумію, що мушу їхати туди, сер?
– Так. І я раджу вам поквапитися, Дермоте. Кого ви хочете взяти із собою?
Дермот поринув у роздуми на хвилину або дві.
– Мабуть, Тідлера, – сказав він замислено. – Він добрий працівник, а до того ж він кінозірка. Це може виявитися корисним.
Помічник комісара кивнув головою.
– Бажаю успіхів, – сказав він.
IІ
– Оце так! – вигукнула міс Марпл, її щоки зарожевіли від радості й подиву. – Справжній сюрприз! Як вам ведеться, мій любий хлопчику, – хоч ви вже далеко не хлопчик. Хто ви тепер, головний інспектор чи начальник, для якого вони вигадали нову назву – командер?
Дермот пояснив їй, яке звання він тепер носить.
– Думаю, мені немає потреби запитувати, що ви тут робите, – сказала міс Марпл. – Наше місцеве вбивство визнане гідним уваги самого Скотленд-Ярду.
– Вони передали справу нам, – сказав Дермот, – і тому я, природно, насамперед з’явився до нашого місцевого представника.
– Ви маєте на увазі… – мовила міс Марпл, трохи почервонівши.
– Так, тітонько, я мав на увазі вас, – сказав Дермот таким тоном, ніби говорив про щось само собою зрозуміле.
– Боюся, – сказала міс Марпл із жалем у голосі, – що я втратила кваліфікацію останнім часом. Тепер я так рідко виходжу на люди.
– Але навіть виходячи рідко, ви падаєте саме там, де вам допомагає підвестися жінка, яку вб’ють через десять днів, – сказав Дермот Кредок.
Міс Марпл видала звук, який можна було витлумачити як вигук легкого подиву.
– Не знаю, звідки ви могли про це довідатися, – сказала вона.
– Не розумію, чому ви здивовані, – сказав Дермот Кредок. – Ви самі казали мені, що в селі кожен знає про все. І не для протоколу, – додав він. – Ви зрозуміли, що її вб’ють, відразу, як тільки подивилися на неї?
– Звісно, ні, звісно, ні! – вигукнула міс Марпл. – Як вам таке могло спасти на думку?
– А ви не помітили в очах її чоловіка виразу, що нагадав би вам про Гаррі Сімпсона, або Девіда Джонса, або когось такого, кого ви знали багато років тому й хто потім штовхнув свою дружину в провалля?
– Ні, не помітила! – вигукнула міс Марпл. – І я цілком переконана в тому, що містер Бедкок не спроможний учинити таке підле вбивство. Принаймні, майже впевнена, – додала вона, замислившись на мить.
– Та оскільки людська природа є такою, якою вона є… – зловтішно помурмотів Кредок.