– Тут ви не помилилися, – погодилася з ним міс Марпл і докинула: – Гадаю, він досить скоро переживе своє велике горе й довго не тужитиме за нею…
– Чому? Вона знущалася з нього?
– Ні, звичайно, – сказала міс Марпл, – але я не думаю, що вона була – не знаю, як би це висловити, – жінка розважлива. Добра – так. Але не розважлива. Вона любила його й доглядала, коли він був хворий, дбала про те, щоб нагодувати його й добре вести їхнє домашнє господарство, але навряд чи вона коли-небудь цікавилася тим, що він відчуває або думає. Така поведінка жінки робить життя її чоловіка дуже самотнім.
– Он як, – сказав Дермот, – а є надія, що в майбутньому він почуватиметься менш самотнім?
– Думаю, він одружиться знову, – сказала міс Марпл. – Можливо, навіть дуже скоро. І мабуть, на превеликий жаль, знову одружиться з жінкою такого самого різновиду. Я маю на увазі, що то буде жінка із сильнішою індивідуальністю, ніж його власна.
– Ви маєте когось на прикметі? – запитав Дермот.
– Ні, я конкретно нікого не знаю, – сказала міс Марпл. І з жалем додала: – Але я так мало знаю.
– Але що ви думаєте? – запитав у неї Дермот Кредок. – Адже ви ніколи не відмовлялися думати.
– Я думаю, – несподівано сказала міс Марпл, – що вам треба поговорити з місіс Бентрі.
– Місіс Бентрі? А хто вона така? Котрась із кінолюду?
– Ні, – мовила міс Марпл. – Вона живе в Іст-Лоджі, у садибі Ґосінґтон. Вона була на святі в той день. Їй раніше належав Ґосінґтон. Їй та чоловікові, полковникові Бентрі.
– Вона була на святі? І щось там бачила?
– Я думаю, буде краще, коли вона сама вам розповість, що там бачила. Можливо, те, що вона розповість, і не матиме безпосереднього стосунку до справи, але воно зможе – як би це висловити? – навіяти вам певні думки. Скажіть їй, що це я послала вас до неї, і я думаю, буде добре, якщо ви нагадаєте їй про леді з Шейлота.
Дермот Кредок подивився на неї, трохи схиливши голову набік.
– Леді з Шейлота, – повторив він. – Це якісь кодові слова, чи не так?
– Я не думала надавати їм такого змісту, – сказала міс Марпл. – Але вони їй підкажуть, що я маю на увазі.
Дермот Кредок підвівся на ноги.
– Я ще прийду, – попередив він її.
– Це дуже добре з вашого боку, – сказала міс Марпл. – Можливо, якщо ви зможете викроїти час, ви прийдете до мене якогось дня, і ми з вам вип’ємо чаю. Якщо ви досі п’єте чай, – додала вона з певним смутком у голосі. – Я знаю, що сьогодні багато молодих людей схильні пити тільки щось міцне. Вони вважають, що пообідній чай – це якийсь пережиток.
– Я не настільки молодий, – сказав Дермот Кредок. – Атож, я прийду до вас одного дня, і ми вип’ємо чаю. Ми вип’ємо чаю й побазікаємо, попліткуємо про село. До речі, ви знайомі з якимись кінозірками або працівниками кіностудії?
– Не знаю анікогісінько з них, – мовила міс Марпл. – А про них мені відомо лише те, що я довідалася з чуток, – докинула вона.
– Ви завжди довідуєтеся багато з чуток, – сказав Дермот Кредок. – До побачення. Я був дуже радий побачитися з вами.
ІІІ
– Добрий день, добрий день, – сказала місіс Бентрі, дещо розгубившись, коли Дермот Кредок відрекомендувався й пояснив, хто він такий. – Нечасто доводиться зустрічатися з такими людьми. А хіба вас не завжди супроводжують сержанти?
– Сержант зі мною приїхав, – відповів Кредок. – Але він виконує іншу роботу.
– Здійснює рутинні допити? – запитала місіс Бентрі з упевненістю в голосі.
– Щось у такому дусі, – серйозним голосом відповів Дермот.
– А Джейн Марпл послала вас до мене, – промовила місіс Бентрі, проводячи його до невеличкої вітальні. – Я саме працювала з квітами, – пояснила вона. – Сьогодні один із тих днів, коли квіти поводяться украй вередливо й не хочуть робити те, чого ти від них вимагаєш. Вони або стримлять там, де зовсім не треба, щоб вони стриміли, або не хочуть лягати там, де тобі треба, щоб вони лягли. Тому я рада, що можу на певний час відвернути увагу від них, а надто коли йдеться про таку цікаву тему. Отже, то справді було вбивство, так?
– А ви думаєте, то було вбивство?
– Я думаю, то міг бути й нещасливий випадок, – сказала місіс Бентрі. – Ніхто не сказав нічого конкретного, я маю на увазі офіційну заяву, звісно. Лише дурне твердження про те, що невідомо, як саме отрута потрапила в коктейль і хто її туди долив. Але, звичайно, всі ми говоримо про вбивство.
– І про те, хто його вчинив?