– А чоловік не хотів одружитися з якоюсь іншою жінкою? Яка, скажімо, працює в тому самому офісі, де працює й він?
– Він працює у фірмі «Бідл-енд-Расел», агенти та експерти з нерухомого майна. Там є така собі Флорі Вест із хворою щитовидкою і міс Ґрандл, якій щонайменше півсотні років і в якої не більше привабливості, ніж у копиці сіна, нічого, що могло б розбудити хіть у чоловіка. Хоч я особливо не здивувався б, якби він незабаром одружився.
Кредок виявив зацікавленість.
– Із сусідкою, – пояснив Корніш. – Вона вдова. Коли я повернувся сюди разом із ним з офіційної процедури розслідування, вона вже була тут. Приготувала йому чай і всіляко піклувалася про нього. Він здавався здивованим і вдячним. Якби ви мене запитали, я сказав би вам, що вона хоче одружити його на собі, а він, бідолаха, навіть не здогадується про це.
– А що вона за жінка?
– Досить симпатична, – визнав Корніш. – Не дуже молода, але вродлива, такою собі прикметною циганською вродою. Смаглява, з карими очима.
– А як її звуть?
– Бейн. Місіс Мері Бейн. Вдова.
– А що робив її чоловік?
– Не маю уявлення. У неї син, який працює тут, поблизу, і живе з нею. Вона виглядає на спокійну, респектабельну жінку. Проте в мене таке відчуття, ніби я вже десь її бачив. – Він подивився на свого годинника. – За десять хвилин дванадцята. Я домовився, що вас сьогодні приймуть у Ґосінґтон-Холі о дванадцятій годині. Нам пора їхати туди.
IІ
Очі Дермота Кредока, що, як і завжди, здавалися лагідно неуважними, насправді подумки занотовували кожну особливість, яку він помічав у Ґосінґтон-Холі. Інспектор Корніш привіз його сюди, передав молодикові на ім’я Гейлі Престон і тактовно покинув їх наодинці. Після того Дермот Кредок тільки те й робив, що лагідно кивав головою у відповідь на балаканину Престона. Гейлі Престон, як він зрозумів, працював на Джейсона Рада й був у нього чи то агентом із реклами, чи то помічником, чи то особистим секретарем або виконував усі ці обов’язки. Він говорив багато, говорив вільно й розлого, щоправда, досить монотонно, але в якийсь хитромудрий спосіб йому щастило майже не повторюватися. Це був приємний молодик, який прагнув, аби його переконаність у тому, що все відбувається найкраще в цьому найкращому зі світів, сформована на основі поглядів, схожих на погляди доктора Панґлоса з вольтерівського «Кандіда», поділялася всіма тими, у чиєму товаристві йому випадало бути. Він сказав кілька разів і щоразу по-різному, яка прикра й ганебна подія тут сталася, як усі стурбовані, у якому розпачі перебуває Марина, а містер Рад не може навіть висловити, як те, що сталося, вибило його з рівноваги і як він не може навіть збагнути, чому воно могло статися. Можливо, та жінка мала певну алергію на деякі речовини? Він висловлює цю думку як одне з припущень – адже алергії нерідко призводять до тяжких наслідків. Головний інспектор Кредок може розраховувати на будь-яку співпрацю та допомогу, що може надати йому кіностудія «Гелінґфорт» та її працівники. Він може ставити які завгодно запитання, оглядати все, що йому заманеться. Якщо вони матимуть змогу допомогти йому в будь-який спосіб, вони йому допоможуть. Усі вони відчувають глибоку повагу до місіс Бедкок, усі цінували її щиру відданість своєму суспільному обов’язку й ту неоціненну працю, яку вона зробила для «Служби швидкої допомоги Святого Іоанна».
Потім він заговорив знову – іншими словами, але вони були наповнені тим самим змістом. Важко було б уявити когось іншого з такою готовністю до співпраці. Разом із тим він спробував донести до свідомості інспектора, наскільки ця подія далека від целофанового світу кіностудії; але при тому підтвердив, що містер Джейсон Рад і міс Марина Ґреґ чи будь-які люди, що мешкають у цьому будинку, готові докласти всіх зусиль і допомогти розслідуванню в будь-який із можливих способів. Виголошуючи свою промову, він, либонь, разів сорок чотири згідливо кивнув головою. Дермот Кредок скористався з паузи і сказав:
– Дуже вам дякую.
Це було сказано спокійно, але з рішучістю, яка змусила містера Гейлі Престона аж підстрибнути на місці.
– Отже… – сказав він і замовк, чекаючи.
– Ви сказали, я можу ставити будь-які запитання?
– Звичайно. Звичайно. Я вас слухаю.
– Це те місце, де вона померла?
– Місіс Бедкок?
– Місіс Бедкок. Це те місце?
– Так. Саме тут вона й померла. Я можу показати вам стілець, на якому вона тоді сиділа.
Вони стояли на розбудованому майданчику сходів. Гейлі Престон пройшов трохи по коридору й показав Кредоку на дубове крісло з ручками досить незвичайної конструкції.