– Вона сиділа тут, – сказав він. – Сказала, що почуває себе зле. Хтось пішов принести їй чогось, і тоді вона просто вмерла, тут-таки у кріслі.
– Зрозуміло.
– Я не знаю, чи бачилася вона з лікарем десь недавно. Чи була вона попереджена про те, що в неї негаразд із серцем…
– У неї було все гаразд із серцем, – сказав Дермот Кредок. – Вона була здоровою жінкою. Вона померла від ушестеро більшої дози речовини, офіційну назву якої не наважуся повторити, але яка, наскільки мені відомо, має також набагато простішу назву – кальмо.
– Я знаю речовину, що так називається, знаю, – сказав Гейлі Престон. – Я сам іноді приймаю її.
– Справді? Це дуже цікаво. І вона справляє на вас добрий ефект?
– Чудовий, просто чудовий. Вона збадьорює, і вона ж таки заспокоює, якщо ви розумієте, про що я кажу. Природно, – додав він, – її слід приймати у відповідних дозах.
– А чи присутня ця речовина в домі?
Кредок знав відповідь на це запитання, але він поставив його так, ніби її не знав. Гейлі Престон відповів йому з цілковитою відвертістю:
– Скільки завгодно. Пляшечка цієї мікстури є майже в кожній шафці в кожній із ванних кімнат.
– Що аж ніяк не полегшує наше завдання.
– Звичайно, ні, – сказав Гейлі Престон. – Вона могла сама прийняти мікстуру, не знаючи, як я вже сказав, що в неї алергія на цю речовину.
Кредок подивився на нього з виразом сумніву. Гейлі Престон зітхнув і сказав:
– Вам точно відомо, яку дозу вона прийняла?
– Точно. Доза була смертельною, і місіс Бедкок сама прийняти її не могла. Ми з’ясували, що вона ніколи нічого у своєму житті не приймала, крім соди або аспірину.
Гейлі Престон похитав головою і сказав:
– Тоді це справді створює для нас проблему. Справді створює.
– Де містер Рад і міс Ґреґ приймали своїх гостей?
– Просто тут, – сказав Гейлі Престон, підійшовши туди, де закінчувалися сходи.
Головний інспектор Кредок стояв поруч із ним. Він подивився на стіну навпроти себе. Посередині він побачив італійську мадонну з дитиною. Добра копія, припустив він, якоїсь дуже відомої картини. Мадонна в синій хламиді підіймала вгору малюка Ісуса, й обоє, дитина й мати, сміялися. По обидва боки від Богородиці стояли групи людей, що, задерши голови, дивилися на дитину. Одна з найгарніших мадонн, подумав Дермот Кредок. Праворуч і ліворуч від картини були два вузькі вікна. Загальна композиція з картини й вікон створювала чудове враження, але він не побачив у ній нічого такого, що примусило б жінку дивитися поглядом леді з Шейлота, яка відчула на собі прокляття долі.
– Люди, звичайно, підіймалися сходами? – запитав він.
– Так. Хоч їх було там зовсім небагато. Декого привів я, інших супроводжувала Елла Зелінські, секретарка містера Рада. Ми хотіли, щоб усе відбувалося приємно й неформально.
– А ви були тут, коли прийшла місіс Бедкок?
– Мені соромно признатися вам у цьому, головний інспекторе Кредок, але я просто не пам’ятаю. У мене був список прізвищ, я виходив у сад і на подвір’я й приводив людей у дім. Я відрекомендовував їх, давав їм випити й виходив, щоб привести наступних. У той час я не знав, яка ця місіс Бедкок на вигляд, і вона була не в моєму списку.
– А як щодо місіс Бентрі?
– Ви про жінку, що раніше володіла цим будинком, так? Якщо я не помиляюся, то вона й місіс Бедкок зі своїм чоловіком прийшли приблизно водночас. – Він зробив паузу. – Десь тоді прийшов і мер. У нього на шиї висів великий ланцюг, а його русява дружина була в небесно-синій сукні з мереживами. Я пам’ятаю їх усіх. Але я нікому з них не наливав трунків, бо знову й знову мусив спускатися вниз і приводити наступну групу.
– А хто наливав їм трунки?
– Не можу точно сказати. Нас було троє або четверо на тому чергуванні. Я знаю, що я саме спускався вниз, коли мер підіймався сходами.
– А хто ще був на сходах, коли ви спускалися ними, якщо пам’ятаєте?
– Джим Ґелбрейт, один із газетярів, що мав писати репортаж про свято, і ще троє або четверо людей, яких я не знав. Там було двоє фотографів, один із місцевих, я не пам’ятаю, як його звуть, і богемна дівиця з Лондона, що спеціалізується на незвичайних ракурсах. Вона прилаштувала свій фотоапарат під таким кутом, щоб могла знімати міс Ґреґ, яка приймала гостей. А ще, дайте-но мені подумати, саме тоді з’явився Ардвік Фен.
– А хто такий Ардвік Фен?
Гейлі Престон виглядав шокованим.
– Він дуже велике цабе, головний інспекторе. Дуже велике цабе на телебаченні та у світі кіно. Ми навіть не знали, що він перебував у цій місцевості.