– То його поява була для вас сюрпризом?
– Безперечно, була, – сказав Престон. – Він і справді влаштував нам приємний сюрприз, з’явившись цілком несподівано.
– Він старий друг міс Ґреґ та містера Рада?
– Був старим другом Марини багато років тому, коли вона була одружена зі своїм другим чоловіком. Але мені невідомо, наскільки добре знав його Джейсон.
– Проте то був приємний сюрприз, коли він з’явився?
– Безперечно. Усі ми були в захваті.
Кредок кивнув головою і перевів розмову на інші теми. Він став доскіпливо розпитувати про трунки, про те, з чого їх готували, як подавали, хто їх розносив, які постійні або найняті слуги були на чергуванні. Відповіді, які він одержував на ці запитання, давали надію сподіватися, що, як уже натякнув йому інспектор Корніш, хоч кожен із тих тридцятьох людей дуже легко міг отруїти Гізер Бедкок, а проте кожного з тих тридцяти хтось міг побачити, якби він це робив! То був, на думку Кредока, великий шанс, якого не можна було втрачати.
– Дякую вам, – нарешті сказав він. – А зараз я хотів би, якщо можна, поговорити з міс Мариною Ґреґ.
Гейлі Престон похитав головою.
– Мені шкода, – сказав він, – мені справді шкода, але про це й мови не може бути.
Брови в Кредока підсмикнулися вгору.
– Чому?
– Вона лежить без руху. Цілковитий занепад сил. Зараз вона перебуває під безпосереднім наглядом свого приватного лікаря. Він написав довідку, яка підтверджує її хворобу. Зараз я вам її покажу.
Кредок узяв довідку й прочитав її.
– Розумію, – сказав він. Потім запитав: – А що, Марина Ґреґ постійно має при собі лікаря?
– Вони перебувають у стані безперервної напруги, ці актори й актриси. Кожен із них – як напнута струна. Тому вважають, що кожна кінозірка повинна мати приватного лікаря, добре обізнаного з будовою її організму та нервової системи. Моріс Джилкріст має дуже добру репутацію. Він наглядає за здоров’ям Марини Ґреґ уже протягом багатьох років. Чотири останні роки вона дуже хворіла, певно, ви читали про це. Вона лежала в лікарні протягом тривалого часу. Лише близько року тому до неї повернулися сили й здоров’я.
– Розумію.
Побачивши, що Кредок далі не наполягає, Гейлі Престон відчув очевидну полегкість.
– Може, хочете поговорити з містером Радом? – запропонував він. – Він буде, – провадив він, подивившись на свого годинника, – він приїде з кіностудії десь через десять хвилин, якщо можете зачекати.
– Гаразд, я зачекаю, – сказав Кредок. – А тим часом… Доктор Джилкріст тут, у домі?
– Так, він тут.
– Тоді я хотів би поговорити з ним.
– Будь ласка. Зараз я його покличу.
Молодик поквапився геть. Дермот Кредок замислено стояв нагорі сходів. Звичайно ж, нажаханий погляд, який описала місіс Бентрі, міг цілком бути витворений її уявою. Вона належить до тієї породи людей, подумав він, які дуже легко перестрибують до висновків. Але він не міг не припускати, що висновок, який вона зробила зі своїх спостережень, правильний. Не заходячи так далеко, як порівнювати погляд Марини Ґреґ із поглядом леді з Шейлота, яка відчула грізне застереження долі, Марина Ґреґ могла побачити щось таке, що засмутило або роздратувало її. Щось таке, що примусило її забути про гостю, з якою вона розмовляла. Можливо, хтось підіймався тими сходами, кого можна було б описати як несподіваного – або небажаного – гостя?
Він обернувся, почувши кроки. Гейлі Престон повернувся з доктором Морісом Джилкрістом. Доктор Моріс Джилкріст був зовсім не такий, яким уявляв його собі Дермот Кредок. У ньому не було ані награної лагідності, ані чогось театрального. Він мав обличчя чоловіка прямого, щирого, практичного. На ньому був твідовий костюм надто вигадливого крою, як на англійський смак. З-під копиці брунатного волосся, дивилися спостережливі й гострі карі очі.
– Доктор Джилкріст? Я – головний інспектор Дермот Кредок. Можна мені поговорити з вами наодинці?
Доктор кивнув головою. Він звернув у коридор і пройшов майже до самого його кінця, потім штовхнув двері до однієї з кімнат і запросив Кредока увійти.
– Тут ніхто нас не потурбує, – сказав він.
Це, вочевидь, була власна кімната доктора, дуже зручно обставлена. Доктор Джилкріст показав інспектору на стілець, а тоді сів і сам.
– Я так розумію, – сказав Кредок, – що міс Марина Ґреґ, згідно з вашим діагнозом, не може давати свідчення. Що з нею, докторе?