Джилкріст легенько стенув плечима.
– Нерви, – сказав він. – Якщо ви почнете ставити їй запитання тепер, вона вдариться в істерію через десять хвилин. Я не можу цього дозволити. Якщо ви пошлете до мене свого поліційного лікаря, я поясню йому свою точку зору. Вона не змогла бути присутня на попередньому офіційному розслідуванні з цієї ж таки причини.
– Як довго, – запитав Кредок, – вона перебуватиме в такому стані?
Доктор Джилкріст подивився на нього й усміхнувся. То була приязна усмішка.
– Якщо хочете знати мою думку, – сказав він, – думку простої людини, а не лікаря, то промине не більш як сорок вісім годин, і вона не лише захоче побачитися з вами, а й вимагатиме, щоб вас привели до неї! Вона захоче ставити вам запитання. Захоче відповідати на ваші запитання. Такі вони є! – Він нахилився вперед. – Мені хотілося б пояснити вам, якщо я зможу, головний інспекторе, що спонукає цих людей так діяти й так поводитися. Життя людей, які створюють кіно, минає в постійній напрузі, і чим більшого успіху вони досягають, тим більша напруга. Ви завжди, щодня перебуваєте на видноті в публіки. А коли ви на зйомках, коли ви працюєте, то це тяжка одноманітна праця, яка триває багато годин. Ви приходите туди вранці, ви сідаєте там і чекаєте. Ваш епізод може бути зовсім маленьким, але знімають його багато разів, знову й знову. Якби ви працювали в театрі, ваш виступ або репетиція тривали б протягом акту або принаймні частини акту. Усе відбувалося б у послідовності, було б більш або менш людським і зрозумілим. Та коли ви знімаєтеся для кіно, кожен із кадрів вихоплюють із послідовності. Робота стає одноманітною і занудною. Вона виснажує. Ви живете, звичайно, у розкоші, тут вам і заспокійливе, і ванни, і креми, і пудри, і постійний медичний догляд, ви можете розслаблюватися на вечірках та зустрічах із шанувальниками, а проте все ваше життя минає на видноті. Розслабитися по-справжньому вам ніколи не вдасться.
– Я це можу зрозуміти, – сказав Дермот. – Так, можу.
– І треба розповісти ще про одне, – провадив Джилкріст. – Якщо ви обираєте собі цю дорогу, а тим більше, коли ви досягаєте на ній успіху, ви перетворюєтеся на людину особливого зразка. Ви стаєте – або, принаймні, так підказує мені мій досвід – людиною надзвичайно вразливою, яка мусить постійно змагатися з невпевненістю в собі. Вас мучить невтішне відчуття власної неадекватності, острах, що ви неспроможні зробити те, чого від вас вимагають. Люди вважають акторів і актрис створіннями самовпевненими. Але це неправда. Ніякого самомилування тут немає, вони не тільки не тішаться власними перевагами, а й знемагають від постійної тривоги, чи відповідають вони своєму покликанню, і відчувають гостру потребу постійно самостверджуватися, вислуховувати слова хвали або захоплення. Запитайте про це в Джейсона Рада. Він вам розповість те саме. Їм треба дати відчути, що вони спроможні зробити це, переконати їх у тому, що ніхто краще від них цього не зробить, підбадьорювати їх весь час, поки ви не досягнете бажаного результату. Але вони завжди сумніваються в собі. І це робить їх нервовими, якщо назвати їхній стан звичайним, непрофесійним, людським словом. З біса нервовими. Клубками нервів. І чим нервовішими вони є, тим ліпше виконують вони свою роботу.
– Цікаво, – сказав Кредок. – Дуже цікаво. – Він помовчав і додав: – Хоч я й не зовсім розумію, навіщо ви все це мені…
– Я хочу, щоб ви зрозуміли Марину Ґреґ, – сказав Моріс Джилкріст. – Ви бачили її кінофільми, звичайно.
– Вона чудова актриса, – сказав Дермот, – чудова. Вона наділена індивідуальністю, красою, привабливістю.
– Атож, – сказав Джилкріст, – вона наділена всіма цими якостями, і їй довелося працювати, мов проклятій, щоб досягти результатів, яких вона досягла. У результаті її нерви пошматувалися на клапті, а фізично її не можна назвати жінкою сильною. Не такою сильною, якою їй слід би бути. Вона наділена одним із тих темпераментів, які гойдаються між розпачем і захватом. Вона не може цього уникнути. Такою вона створена. Їй довелося багато страждати у своєму житті. Велика частина страждань спіткали її з власної вини, але не всі. Жоден із її шлюбів не був щасливим, крім, я сказав би, останнього. Нарешті вона одружилася з чоловіком, який глибоко кохає її і кохав протягом багатьох років. Вона знайшла притулок у цьому коханні, і вона щаслива в ньому. Невідомо, доки це триватиме. Проблема з нею полягає в тому, що вона або думає, що нарешті знайшла те місце або ту хвилину у своєму житті, де все перетворюється на чарівну казку, або провалюється в найглибшу яму й почувається жінкою, чиє життя зруйноване і яка ніколи не знала й не знатиме ані кохання, ані щастя. – Він сухо додав: – Якби вона лиш могла зупинитися десь посередині між цими двома крайнощами, це було б для неї чудово; але світ утратив би велику актрису.