– Звичайно, звичайно, головний інспекторе, я просто пожартував. То що ви хочете знати? Що я можу вам розповісти?
– Містер Престон дуже змістовно відповів на всі запитання, які я йому поставив.
– І його відповіді допомогли вам?
– Не настільки, як я сподівався.
Вираз обличчя в Джейсона Рада був запитливий.
– Я також розмовляв із доктором Джилкрістом. Він повідомив мені, що ваша дружина ще не досить здорова, щоб відповідати на запитання.
– Марина, – сказав Джейсон Рад, – дуже вразлива. У неї бувають, якщо сказати правду, бурхливі напади нервової істерики. А вбивство, скоєне так близько, цілком може спричинити напад істерики, гадаю, ви зі мною погодитеся.
– Атож, – стримано кивнув головою Дермот Кредок, – це не дуже приємний досвід.
– Хай там як, а навряд чи моя дружина змогла б розповісти вам щось таке, чого ви не зможете з не меншою достовірністю довідатися від мене. Я стояв поруч із нею, коли все це сталося, а сказати правду, я набагато спостережливіший, ніж моя дружина.
– Першим запитанням, яке я хотів би поставити вам, – сказав Дермот, – (і, певне, ви вже відповідали на нього, але з деяких міркувань я знову хочу поставити вам його) чи ви або ваша дружина були раніше знайомі з Гізер Бедкок?
Джейсон Рад похитав головою.
– Ні, не були. Щодо мене, то я точно не бачив тієї жінки жодного разу у своєму житті. Я одержав від неї два листи, де йшлося про потреби «Служби швидкої допомоги Святого Іоанна», але я не зустрічався з нею особисто доти, доки їй не залишилося прожити лише п’ять хвилин.
– Але вона казала, що мала зустріч із вашою дружиною? Джейсон Рад кивнув головою.
– Атож, років дванадцять-тринадцять тому, якщо не помиляюся. На Бермудських островах. Служба швидкої допомоги давала там великий прийом у саду, який Марина відкривала для них, і я думаю, місіс Бедкок, як тільки її було відрекомендовано, почала довго й занудно розповідати, як, незважаючи на те, що злягла в ліжко з грипом, вона підвелася й прийшла туди, бо завжди мріяла одержати автограф від моєї дружини.
Іронічна усмішка знову скривила його обличчя.
– Таке, я мушу сказати, відбувається скрізь і завжди, головний інспекторе. Величезні юрби людей шикуються в черги, щоб одержати від моєї дружини автограф, і цю дорогоцінну хвилину свого життя вони ніколи не забувають. Їх можна зрозуміти, адже то велика подія в їхньому житті. Так само можна зрозуміти й мою дружину, яка не спроможна запам’ятати когось одного з тисячі мисливців за автографами. Тож повірте мені, в її пам’яті не збереглося, що колись вона вже зустрічалася з місіс Бедкок.
– Це я цілком можу зрозуміти, – сказав інспектор Кредок. – Але одна з присутніх там осіб розповіла мені, містере Рад, що ваша дружина була вельми неуважною в ті хвилини, коли місіс Бедкок розповідала їй свою історію. Ви підтверджуєте цей факт?
– Дуже можливо, – сказав Джейсон Рад. – Марина не вельми сильна жінка. Вона, звичайно, звикла до того, що я називаю її громадською діяльністю, і спроможна виконувати свої обов’язки в цьому плані майже машинально. Але в кінці довгого дня вона іноді не витримує. То, певно, і були такі хвилини. Мушу зізнатися, сам я нічого подібного не помітив. Проте, стривайте, не зовсім так. Я пригадую, вона трохи затрималася з відповіддю місіс Бедкок. Здається, я навіть лагідно штовхнув її ліктем під ребра.
– Щось, можливо, відвернуло її увагу? – запитав Дермот.
– Так, але й могла датися взнаки втома.
Дермот Кредок мовчав протягом кількох хвилин. Він дивився у вікно, де краєвид над лісами, що оточували Ґосінґтон-Хол, був трохи похмурий. Потім перевів погляд на картини на стінах і нарешті подивився на Джейсона Рада. Обличчя Джейсона Рада було уважним, але не більше. Прочитати його почуття було неможливо. Він здавався чемним і цілком розслабленим, але насправді, подумав Кредок, міг бути зовсім не таким. Це був чоловік надзвичайного розумового гарту. З нього якщо й можливо щось витягти, то тільки в тому випадку, якщо ти викладеш перед ним на стіл свою козирну карту. Дермот ухвалив своє рішення. Він зробить саме так.
– А вам не спадало на думку, містере Рад, що отруєння місіс Бедкок – сута випадковість? Що насправді отруїти хотіли вашу дружину?
Запала мовчанка. Обличчя Джейсона Рада не змінило виразу. Дермот чекав. Зрештою Джейсон Рад глибоко зітхнув і, схоже, розслабився.
– Так, – сказав він спокійно. – Ви маєте цілковиту слушність, головний інспекторе. Я не сумнівався в цьому від самого початку.
– Але ви нічого не сказали про це ані інспекторові Корнішу, ані під час розслідування.