– Ні, не сказав.
– Чому, містере Рад?
– Якби я вам сказав, що вважав цю думку суто своєю власною, не підкріпленою жодними доказами, то ви не мали б причин не визнати мою слушність. Факти, що привели мене до цього висновку, цілком доступні й для сил правопорядку, які, певно, більш кваліфіковані, щоб робити висновки, ніж я. Я нічого не знав про місіс Бедкок персонально. Вона могла мати ворогів, хтось міг вирішити дати їй випити смертельну дозу отрути саме за цих конкретних обставин, хоч таке рішення й видається досить дивним і надуманим. Але уявні вороги місіс Бедкок могли обрати такий варіант убивства саме тому, що на цей прийом людей зібралося дуже багато, прийшло чимало гостей, яких узагалі ніхто не знав, і в такому сум’ятті було б дуже важко знайти особу, котра це вчинила. Усе це так, але я хочу бути відвертим із вами, головний інспекторе. Не ця причина спонукала мене промовчати. Я скажу вам, якою була справжня причина. Я не хотів, щоб моя дружина бодай на одну хвилину запідозрила, що вона дивом уникла смерті через отруєння.
– Дякую вам за відвертість, – сказав Дермот. – Хоч я й не зовсім розумію причину, яка примусила вас промовчати.
– Не розумієте? Мабуть, мені це буде важко вам пояснити. Вам треба було б знати Марину, щоб зрозуміти. Вона людина, яка гостро потребує щастя й безпеки. Її життя було надзвичайно успішним у матеріальному сенсі. Вона здобула славу в мистецтві, але її особисте життя склалося вкрай нещасливо. Скільки разів їй здавалося, що вона нарешті знайшла щастя, і шалена радість переповнювала її – а потім усі її надії терпіли крах. Вона неспроможна, містере Кредок, сформувати раціональний, обачливий погляд на життя. Щоразу, вступаючи у шлюб, вона, наче дитина, якій розповідають чарівну казку, сподівалася, що відтепер заживе щасливо.
І знову іронічна усмішка перетворила потворне обличчя клоуна, надавши йому дивного, напрочуд лагідного виразу.
– Але шлюби не бувають такими, головний інспекторе. Шалена пристрасть не триває протягом нескінченного часу. Ми повинні вважати, що нам надзвичайно пощастило, якщо наше життя наповнене спокійною втіхою, щирою приязню та стриманим і розважливим щастям. Ви одружені, головний інспекторе? – запитав він.
Дермот Кредок похитав головою.
– Такого щастя або нещастя на мою долю ще не випадало, – промурмотів він.
– У нашому світі, світі кіно, одруження пов’язане з великим професійним ризиком. Кінозірки одружуються часто. Іноді щасливо, іноді катастрофічно нещасливо, але рідко їхній шлюб триває довго. У цьому стосунку я не думаю, що в Марини не набагато більше причин нарікати на свою долю, аніж у її колег, але жінка з такою вдачею переживає ці речі надзвичайно гостро. Вона переконала себе в тому, що вона нещаслива, що життя ніколи не обернеться до неї своєю світлою стороною. Вона завжди розпачливо мріяла про одне й те саме: про кохання, щастя, приязнь, безпеку. Вона палко прагнула мати дітей. У медицині існує опінія, що надмірна сила цього бажання робить неможливим його здійснення. Один дуже знаменитий лікар порадив їй усиновити дитину. Він сказав, що коли палке бажання материнства задовольняється через усиновлення дитини, то незабаром по тому жінка без проблем народжує власну дитину. Марина всиновила не менш як троє дітей. На певний час вона заспокоїлася й була щаслива, але це було не те, чого вона прагнула. Тож ви не можете уявити собі її щастя й захват, коли одинадцять років тому вона виявила, що народить власну дитину. Її втіху й захват годі описати. Вона була при доброму здоров’ї, і лікарі запевнили її, що все має бути гаразд. Може, ви знаєте, а може, і не знаєте, що в результаті все закінчилося трагічно. Дитина – хлопчик – народилася розумово неповноцінною, недоумкуватою. Для Марини це стало катастрофою. Вона занедужала й кілька років пролежала в санаторії, тяжко хвора. Хоч її одужання й було повільним, але вона одужала. Незабаром по тому ми одружилися, й у неї знову з’явився інтерес до життя, і вона почала відчувати, що знову може стати щасливою. Спочатку було дуже важко знайти для неї пристойний контракт для участі у фільмі. Усі були схильні сумніватися, чи її здоров’я витримає напругу акторської праці. Мені довелося воювати за це. – Джейсон міцно стулив губи. – Зрештою наша битва завершилася перемогою. Ми почали знімати фільм. А тим часом купили цей будинок і стали перебудовувати його. Лише два тижні тому Марина казала мені, яка вона щаслива і як нарешті вона відчула, що зможе жити щасливим сімейним життям, залишивши всі свої тривоги позаду. Я, звичайно, трохи нервував, бо, як і зазвичай, її сподівання були надто оптимістичними. Проте я не мав сумніву, що вона щаслива. Симптоми її нервового захворювання зникли, вона була такою спокійною та втихомиреною, якою я її ніколи раніше не бачив. Усе було добре, доки… – Він замовк. Його голос несподівано став гірким: – Доки не сталося те, що сталося! Чому та жінка мала померти саме тут? Це вже само по собі стало великим потрясінням для Марини. Я не міг ризикувати, – і я був сповнений рішучості не ризикувати, – і не міг допустити, аби вона довідалася, що то був замах на її життя. Бо це стало б другим – і, можливо, фатальним – потрясінням. Воно могло б привести до ще одного психічного колапсу.