Він подивився у вічі Дермоту.
– Тепер ви розумієте?
– Я розумію вашу точку зору, – сказав Кредок, – але, пробачте, не можу збагнути, чому ви цілком нехтуєте один дуже важливий аспект цієї справи. Ви сказали мені про свою переконаність у тому, що зроблено спробу отруїти вашу дружину. Але хіба небезпека не залишається? Якщо отруйник не домігся успіху, то чи не ймовірно, що він повторить свою спробу?
– Природно, я про це подумав, – сказав Джейсон Рад, – але я переконаний у тому, що, будучи, так би мовити, попередженим, зможу вжити всіх розумних заходів остороги, щоб відвернути небезпеку від своєї дружини. Я охоронятиму її й накажу, щоб усі охороняли її. Але переконаний, сама вона не повинна знати, що їй загрожує якась небезпека.
– І ви думаєте, – обережно запитав Дермот, – що сама вона про це не знає?
– Звісно, ні. Не має жодного уявлення.
– Ви в цьому певні?
– Певен. Така думка ніколи їй не спаде.
– Але вона спала вам, – нагадав йому Дермот.
– Це зовсім не те, – відповів Джейсон Рад. – Логічно – це очевидний висновок. Але моя дружина не мислить логічними категоріями, і почнімо з того, що вона просто не зможе собі уявити, щоб комусь заманулося спровадити її на той світ. Така можливість просто не спаде їй на думку.
– Може, ви й маєте слушність, – повільно промовив Дермот, – але це залишає нас із кількома іншими проблемами. Тому дозвольте мені бути з вами цілком відвертим. Кого ви підозрюєте?
– Не можу вам сказати.
– Пробачте мені, містере Рад, але що ви маєте на увазі? Ви не можете мені сказати, бо не знаєте, чи знаєте, але не хочете?
Джейсон Рад відповів відразу:
– Я не знаю. Не маю найменшого уявлення. Мені здається так само неможливим, як, певно, здається і їй, що хтось може зненавидіти її так сильно – може заздрити їй настільки, щоб захотіти вбити її. З другого боку, факти незаперечно свідчать, що саме це сталося.
– Будь ласка, опишіть мені факти так, як ви їх бачите.
– Гаразд, опишу. Обставини тут цілком очевидні. Я наповнив два келихи коктейлями дайкірі з уже наготовленого глека. Я поніс їх до Марини й місіс Бедкок. Що робила місіс Бедкок, я не знаю. Вона відійшла, я думаю, поговорити з кимось зі своїх знайомих. Моя дружина тримала свій трунок у руці. У ту хвилину підійшли мер із дружиною. Вона поставила келих, до якого ще не доторкалася губами, і привіталася з ними. Потім до неї підходили вітатися й інші люди. Старий друг, із яким ми не бачилися багато років, кілька інших представників місцевої знаті й один або двоє людей із кіностудії. Протягом цього часу келих із коктейлем стояв на столі, що тепер опинився позаду нас, оскільки ми трохи наблизилися до початку сходів. Один або двоє фотографів зняли мою дружину, коли вона розмовляла з мером, – ми сподівалися, що ці знімки сподобаються місцевому населенню, – на спеціальне прохання репортерів місцевої преси. Поки все це відбувалося, я приніс кілька свіжих трунків для тих гостей, які щойно прийшли. Отруту вкинули в келих моєї дружини десь протягом цього часу. Не запитуйте мене, як це було зроблено, бо то була складна робота. З другого боку, якщо в когось вистачило витримки й нахабства зробити це відкрито й недбало, то можна бути певним, що на це майже ніхто не звернув уваги. Ви мене запитуєте, чи підозрюю я когось; я можу тільки сказати, що принаймні хтось один із двадцятьох людей, які там зібралися, міг це зробити. Люди там, розумієте, пересувалися невеличкими групами, розмовляючи, вряди-годи відходячи оглянути ті зміни, які було зроблено в домі. Там відбувався рух, безперервний рух. Я багато думав і міркував, напружував свої мізки, проте ніщо, абсолютно ніщо не могло спрямувати мою підозру на якусь конкретну особу.
Він замовк і скрушно зітхнув.
– Я вас розумію, – сказав Дермот. – Будь ласка, розповідайте далі.
– Гадаю, ви вже чули розповідь про те, що відбулося далі.
– Мені хотілось би почути її також від вас.