– Думаю, я маю всі підстави стверджувати, що пропусків тут нема, – сказала вона. – Але не виключено, що я внесла сюди одне або два прізвища – я кажу про прізвища місцевих жителів – тих людей, яких насправді тут не було. Маю на увазі тих, які пішли раніше або кого не пощастило знайти й привести сюди. В усьому іншому список правильний – я в цьому не сумніваюся.
– Надзвичайно сумлінна робота, якщо ви дозволите мені дати їй оцінку, – сказав Дермот.
– Дякую вам.
– Я думаю – хоч нічого в цих речах не тямлю, – що ви досягли високого рівня ефективності у своїй роботі.
– Усе має бути надруковане чітко і ясно, звичайно ж.
– А в чому ще полягають ваші обов’язки? Ви, певно, так би мовити, здійснюєте зв’язок між кіностудією і Ґосінґтон-Холом?
– Ні. До кіностудії я не маю жодного стосунку, хоч, природно, одержую звідти повідомлення по телефону або передаю їх туди. Моя робота вимагає від мене здійснювати нагляд за соціальним життям міс Ґреґ, її громадськими та приватними зобов’язаннями і певною мірою стежити за порядком у домі.
– Вам подобається ваша робота?
– Мені за неї добре платять, і я навчилася знаходити в ній певний інтерес. Проте, звичайно, вбивство не входить у коло моїх оплачуваних обов’язків, – сухо промовила вона.
– Вам дуже важко було в нього повірити?
– Настільки важко, що мені хочеться вас запитати: а ви переконані, що то було вбивство?
– Жертва проковтнула смертельну дозу діетилмексину… і так далі, що ж то могло бути ще?
– То міг бути нещасливий випадок.
– І як він міг статися, той нещасливий випадок, як ви собі його уявляєте?
– Мені його набагато легше уявити, ніж вам, бо ви погано знаєте обставини, за яких він трапився. Цей дім напхом напханий ліками всіх різновидів та наркотичними речовинами всіх різновидів. Коли я кажу наркотичні речовини, то маю на увазі ті з них, які приписують для лікування, але як і в більшості ліків, те, що вони називають летальною дозою, не набагато перевищує терапевтичну дозу.
Дермот кивнув головою.
– Люди кіно й театру мають дивовижні прогалини у своєму розумі. Іноді мені здається, що чим більшим генієм митця ти володієш, тим менше здорового глузду здатний виявити в повсякденному житті.
– Це схоже на правду.
– Ви тільки уявіть собі, скільки пляшечок, упаковок, порошків, капсул та коробочок тягають вони за собою – там у них заспокійливе, там – тонік, там – пігулка, яка збадьорює й повертає сили, то хіба ви станете заперечувати, що все це дуже легко змішати й переплутати?
– Я не бачу, як це могло відбутися в даному випадку.
– А я бачу. Один із гостей хотів прийняти заспокійливе або підбадьорливе й дістав одну з пляшечок, які вони завжди носять із собою, і можливо, тому, що точно не пам’ятав, яка доза йому потрібна, бо не приймав її протягом певного часу, міг долити у свій келих надто багато тієї субстанції. Потім його увагу хтось відвернув, і він відійшов геть, залишивши свій трунок на одному зі столів, і тут підходить та місіс, чиє ім’я я забула, думає, що то її келих, бере й випиває те, що в ньому. Такий збіг обставин, безперечно, набагато легше собі уявити, аніж будь-що інше.
– Невже ви думаєте, що ми не розглянули й не проаналізували всі ці можливості?
– Ні, не думаю. Адже там було надто багато людей і стояло надто багато келихів із трунками. А такі випадки, коли ви берете не свій келих і перехиляєте його собі в горло, трапляються часто.
– Отже, ви не думаєте, що Гізер Бедкок була зумисне отруєна? Ви вважаєте, вона випила коктейль із чужого келиха?
– Я не можу уявити собі нічого більш імовірного.
– У такому разі, – сказав Дермот, ретельно добираючи слова, – то був келих Марини Ґреґ. Ви це собі усвідомлюєте? Марина подала їй свій власний келих.
– Або келих, який вона вважала своїм власним, – поправила його Елла Зелінські. – Ви ще не розмовляли з Мариною? Вона вкрай неуважна. Вона могла взяти будь-який келих, схожий на її власний, і випити його. Я не раз бачила, як вона це робить.
– Вона приймає кальмо?
– О, так, як і всі ми.
– Ви також, міс Зелінські?
– Бувало й зі мною. У таких випадках люди схильні брати поганий приклад.
– Я дуже хотів би поговорити з міс Ґреґ, – сказав Дермот. – Вона, як мені здається, надто довго не може прийти до тями.
– Такий у неї темперамент, – сказала Елла Зелінські. – Вона весь час накручує себе, ви ж знаєте. А тут убивство. Звісно, вона не може сприйняти це без істерики.