– Бідолашний містер Бедкок! – сказала міс Марпл.
– І люди кажуть, він був засмучений і нервовий на святі в той день, – до того, як це сталося, я маю на увазі, – але люди завжди кажуть щось подібне, коли таке відбувається. Якби ви запитали мене, я вам сказала б, що зараз вигляд у нього набагато кращий, аніж у попередні роки. Схоже, він дуже повеселішав.
– Справді? – запитала міс Марпл.
– Ніхто не думає, що це зробив він, – сказала Черрі. – Але як не він, то хто? Я не можу позбутися думки, що то все ж таки був нещасливий випадок якогось виду. Нещасливі випадки трапляються. Ти думаєш, тобі відомо все про гриби, йдеш у ліс і приносиш додому кошик із грибами. Але туди потрапляє один отруйний, і ось ти вже готова, ти корчишся в агонії і благаєш, щоб лікар застав тебе ще живою.
– Келихи з коктейлями та хересом не вельми надаються до самогубств, – сказала міс Марпл.
– О, я не знаю, – мовила Черрі. – Пляшка з отрутою завжди може потрапити до чиїхось рук унаслідок помилки. Одного разу знайомі мені люди наковталися концентрованого розчину ДДТ. Вони ледве не врізали дуба.
– Нещасливий випадок, – замислено проказала міс Марпл. – Було б найкраще, якби справді йшлося про нещасливий випадок. Мушу признатися, я справді не вірю, що у випадку зі смертю Гізер Бедкок ішлося про умисне вбивство. Я не кажу, що це неможливо. Немає нічого неможливого, але в даному разі це не схоже на правду. Ні, я думаю, істину слід шукати не тут.
Вона зашаруділа своїми журналами й розгорнула наступний.
– Ви шукаєте якусь розповідь про когось?
– Ні, – промовила міс Марпл. – Я шукаю всякі незвичайні відомості про людей, про їхній спосіб життя й щось таке – якусь дрібничку, що могла б допомогти.
Вона знову стала гортати журнали, а Черрі потягла свого пилососа на вищий поверх. Обличчя в міс Марпл було тепер рожевим і зацікавленим, а що вона була вже трохи глухувата, то не почула кроків, які наближалися по садовій стежці до вікна вітальні. Вона підвела голову тільки тоді, коли легенька тінь упала на сторінку, яку вона читала. Дермот Кредок стояв за вікном і, всміхаючись, дивився на неї.
– Я бачу, ви виконуєте своє домашнє завдання, – зауважив він.
– Інспекторе Кредок, яка я рада, що ви прийшли. І як мені приємно, що ви не шкодуєте свого часу, аби побачитися зі мною. Ви хочете філіжанку кави чи, може, віддасте перевагу келихові хересу?
– Я залюбки вип’ю келих хересу, – сказав Дермот. – Але ви сидіть, – додав він. – Я попрошу його після того, як увійду.
Він увійшов крізь бічні двері й незабаром приєднався до міс Марпл.
– Ну то як? – запитав він. – Ця купа паперу підкинула вам якісь ідеї?
– Забагато ідей, – сказала міс Марпл. – Мене нелегко вразити, ви знаєте, але те, що я тут прочитала, мене все ж таки трохи зачепило.
– Ви маєте на увазі приватне життя кінозірок?
– О, ні! – заперечила міс Марпл. – Зовсім не це. Це якраз видається мені цілком природним, якщо взяти до уваги обставини їхнього життя, і гроші, що там обертаються, і можливості близько зійтися одне з одним. О, тут нема чого дивуватися. Мене вражає те, як вони про це пишуть. Я досить старомодна, ви знаєте, і переконана, що такого дозволяти не слід.
– Ідеться про новини, – сказав Дермот Кредок, – і під видом об’єктивних коментарів там дозволено говорити всяку гидоту.
– Я знаю, – сказала міс Марпл. – І це мене іноді дуже сердить. Певно, ви вважаєте дурістю з мого боку, що я читаю цю макулатуру. Але мені хочеться бути в курсі подій, а сидячи вдома, я не можу знати так багато про те, що відбувається у світі, як мені хотілося б.
– Так я й подумав, – сказав Дермот Кредок, – і саме тому я прийшов, аби дещо вам розповісти.
– Але даруйте мені, дорогий хлопче, а ви певні, що ваші начальники схвалять таку вашу ініціативу?
– Я не бачу, чому б її їм не схвалити. Ось тут, – додав він, – я маю список. Список людей, які були на тому сходовому майданчику протягом короткого часу, який проминув від приходу Гізер Бедкок до її смерті. Ми вже викинули з нього чимало людей, можливо, надто поквапно, але я так не думаю. Ми викинули мера та його дружину, члена місцевої ради та його дружину й більшість місцевих людей, хоч чоловіка ми залишили. Я добре пам’ятаю, що ви завжди насамперед підозрюєте чоловіка.
– Він завжди буває очевидним підозрюваним, – сказала міс Марпл тоном виправдання, – а те, що очевидне, часто буває правдивим.