– О, я не хотіла б завдавати вам зайвого клопоту, і я навіть не наполягаю, що моя невеличка ідея чогось варта.
– Якщо я це з’ясую, шкоди не буде, – сказав Дермот Кредок. Він зробив якусь позначку у своєму записнику. – А зараз не хочете глянути на мій невеличкий список?
– Я, щиро кажучи, не думаю, що зможу в цьому бути корисною. Адже я просто не знаю тих людей, які там були.
– Я вам про них розповідатиму, – сказав Кредок. – Починаймо. Джейсон Рад, чоловік (чоловіки завжди найперші підозрювані). Усі кажуть, що Джейсон Рад обожнює свою дружину. Це вже підозріло само по собі, вам не здається?
– Не обов’язково, – з гідністю заперечила міс Марпл.
– Він активно намагався приховати той факт, що об’єктом нападу була його дружина. Він навіть не натякнув поліції, що в нього виникла така підозра. Не знаю, чому він вважає нас такими йолопами, адже ми й без нього могли прийти до такого висновку. Ми відразу про це подумали. Але ось яким було його пояснення. Він боїться, що ця підозра дійде до вух його дружини й та запанікує.
– А вона належить до жінок, що легко впадають у паніку?
– Атож, вона неврастенічка, має вибуховий темперамент, переживає напади істерики, провалюється у глибоку депресію.
– Це не обов’язково свідчить про те, що вона боягузка, – заперечила міс Марпл.
– З другого боку, – сказав Кредок, – якщо вона точно знає, що була об’єктом нападу, то може знати, і хто намагався її отруїти.
– Ви хочете сказати, вона знає, хто намагався її отруїти, але не хоче називати ім’я цієї особи?
– Я вважаю це лише можливістю, а якщо так, то чом би й ні? Не слід виключати ту можливість, що вона не хоче, аби причина нападу на неї стала відома її чоловікові.
– Це, безперечно, цікава думка, – сказала міс Марпл.
– А ось вам іще кілька імен. Секретарка Елла Зелінські. Надзвичайно ділова й компетентна молода жінка.
– У неї роман із чоловіком актриси, ви думаєте? – запитала міс Марпл.
– Я в цьому не сумніваюся, – відповів Кредок. – Але чому ви так думаєте?
– Це надто часто трапляється, – сказала міс Марпл. – І тому вона не дуже любить бідолашну Марину Ґреґ, я думаю?
– А отже, має мотив для вбивства, – сказав Кредок.
– Безліч секретарок та працівниць мають романи з чоловіками тих жінок, у яких вони служать, – сказала міс Марпл, – але дуже й дуже рідко намагаються отруїти їх.
– Ми повинні допустити виняток, – зауважив Кредок. – Крім того, там було двоє місцевих і один лондонський фотограф, і два представники преси. Жоден із них не тягне на підозрюваного, проте ми перевіримо їх усіх. Була там також жінка, колись одружена з другим чи третім чоловіком Марини Ґреґ. Їй, звичайно, не сподобалося, коли Марина Ґреґ відбила в неї чоловіка. Але відтоді минуло вже одинадцять чи дванадцять років, тож малоймовірно припускати, що вона прийшла сюди з метою отруїти Марину Ґреґ і в такий спосіб помститися їй за ту давню кривду. Був там іще чоловік на ім’я Ардвік Фен. Колись він був дуже близьким другом Марини Ґреґ. Він не бачився з нею багато років. Ніхто не знав, що він перебуває в цій частині світу, і його поява була для всіх, хто його знав, великим сюрпризом.
– А могла вона бути вражена, коли побачила його?
– Певно, могла.
– Вражена – й, можливо, налякана.
– «Мене проклято – я ж невинна», – процитував Кредок. – Ось що вона могла подумати. Крім того, там сновигав молодий Престон, виконуючи свої обов’язки. Він говорив дуже багато – але, звичайно ж, нічого не чув, нічого не бачив і нічого не знав. Либонь, надміру наполягав, що він нічого не знає. Хтось із них уселяє вам конкретну підозру?
– Не зовсім, – сказала міс Марпл. – хоч цікавих можливостей багато. Проте я все ж таки хотіла б знати більше про дітей.
Він подивився на неї з цікавістю.
– Ви просто одержимі тими дітьми, – сказав він. – Гаразд, я це з’ясую.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
І
– Певно, мер усе ж таки до цього не причетний, – мовив інспектор Корніш із таємною надією в голосі.
Він постукав олівцем по списку з іменами. Дермот Кредок усміхнувся з розумінням у погляді.
– А хотілося б? – запитав він.
– Ще б пак не хотілося, – сказав Корніш. – Пихатий і лицемірний старий падлюка! Як він усім уже остогид! Корчить із себе святого, а сам по вуха загруз у брехні та й хабарі лупить нещадно!
– А ви не можете схопити його за комір?
– Ні, – сказав Корніш, – він надто слизький. І завжди у злагоді із законом.
– Це спокусливо для вас, я розумію, – сказав Дермот Кредок, – але, думаю, Френку, вам доведеться прибрати з вашої уяви цю рожеву картину.