– Просто втома, – повільно повторив Дермот Кредок. – Ви на цьому наполягаєте, міс Ґреґ?
– Так, наполягаю. Але я розумію, чому ви мені не вірите.
Дермот Кредок обернувся до Джейсона Рада.
– Містере Рад, – сказав він, – я думаю, вам легше буде зрозуміти, чого я домагаюся від вас, аніж вашій дружині. Мене турбує, мене дуже турбує її безпека. Адже відбувся замах на її життя, вона одержувала погрозливі листи. А це означає – невже ви зі мною не згодні? – що існує людина, яка була на святі й, можливо, досі перебуває десь зовсім близько, людина, пов’язана з цим будинком, яка добре знає, що в ньому відбувається. Людина, можливо, не зовсім психічно здорова. І справа навіть не в погрозах. Ті, кому погрожують, живуть довго, як кажуть у відомому прислів’ї. Але той, хто погрожує, не обмежився погрозами. Він удався до цілком реальної спроби отруїти міс Ґреґ. Невже ви не розумієте, що згідно із самою логікою речей цю спробу буде повторено? Для вас є лише один спосіб досягти безпеки – дати мені всі ключі, які ви зможете дати. Я не стверджую, що ви знаєте, хто ця особа, але повинні мати якийсь здогад або принаймні туманне уявлення. Невже ви не скажете мені правду? А якщо, можливо, вам вона невідома, то вмовте свою дружину сказати її мені. Я прошу вас про це лише в інтересах її безпеки.
Джейсон Рад повільно обернув голову.
– Ти чуєш, Марино, що каже інспектор Кредок, – промовив він. – Він вважає, ти можеш знати щось таке, чого я не знаю. Якщо це правда, то, ради Бога, не впирайся по-дурному. Якщо ти маєш бодай найменшу підозру на когось, назви тепер цю особу нам.
– Але я нікого не підозрюю. – Її голос майже зірвався на крик. – Ви повинні мені повірити.
– Кого ви боялися в той день? – запитав Дермот.
– Нікого я не боялася.
– Послухайте-но, міс Ґреґ. Серед тих людей, які підіймалися тоді сходами, було двоє ваших друзів, чия поява була для вас несподіваною, з якими ви не бачилися протягом дуже тривалого часу і яких не сподівалися побачити в той день. Містер Ардвік Фен і міс Брустер. Чи виникли у вас якісь емоції, коли ви раптом побачили, як вони підіймаються сходами? Ви ж не знали, що вони тут, чи знали?
– Ні, ми не мали найменшого уявлення про те, що вони в Англії, – сказав Джейсон Рад.
– Я була в захваті, – сказала Марина. – В абсолютному захваті.
– Ви були в захваті, побачивши міс Брустер?
– Ну, знаєте… – вона скинула на нього швидким, злегка підозріливим поглядом.
Кредок сказав:
– Лола Брустер була, наскільки мені відомо, одружена з вашим третім чоловіком, Робертом Траскотом?
– Так, це правда.
– Він розлучився з нею, щоб одружитися з вами?
– О, про це всім відомо, – нетерпляче кинула Марина Ґреґ. – Не вважайте, що ви зробили якесь відкриття. Тоді про це справді було багато галасу, а з плином часу все затихло.
– Вона вам погрожувала?
– Ну, в якомусь розумінні так. Але мені хотілося б, щоб ви зрозуміли. Ніхто не сприймає таких погроз серйозно. Це було на вечірці, вона тоді добре випила. Вона могла б тоді пальнути в мене з пістолета, якби його мала. Але, на щастя, вона його не мала. І це було багато років тому. Подібні почуття не тривають довго! Повірте, вони справді довго не тривають. Це правда, хіба ні, Джейсоне?
– Я не можу не погодитися з тобою, – сказав Джейсон Рад, – і я можу запевнити вас, містере Кредок, що Лола Брустер не мала фізичної можливості в день свята отруїти коктейль моєї дружини. Я майже весь час був поруч із нею. І уявити собі, що Лола могла несподівано, після тривалого періоду дружби, прилетіти до Англії й приїхати в наш дім тільки для того, щоб отруїти трунок моєї дружини, – це вже повний абсурд.