– Я візьму до уваги ваші міркування, – сказав Кредок.
– Справа не тільки в міркуваннях, а й у факті. Вона й близько не була біля того столу, на якому стояв келих Марини.
– А що ви скажете про ще одного вашого гостя – про Ардвіка Фена?
Запала коротка пауза, перш ніж Джейсон Рад відповів:
– Це наш дуже давній друг, – сказав він. – Ми не бачилися з ним уже багато років, хоч ми вряди-годи обмінюємося листами. Це дуже велика постать на американському телебаченні.
– А вам він теж доводиться давнім другом? – запитав Дермот Кредок Марину.
Її подих трохи пришвидшився, коли вона відповіла:
– Так, звичайно, що так. Він завжди був моїм другом, хоч останнім часом я втратила з ним зв’язок. – Потім вона заговорила несподівано швидко: – Якщо ви думаєте, що я підвела погляд, побачила Ардвіка Фена і злякалася його, то це нісенітниця. Абсолютна нісенітниця. Чому я повинна була боятися його, які причини мала я боятися його? Ми були великими друзями. Я дуже, дуже зраділа, коли несподівано він з’явився. То був надзвичайно приємний сюрприз, як я вже вам сказала. Атож – чудовий сюрприз.
Вона підвела голову й подивилася на Кредока – з викликом у погляді.
– Дякую вам, міс Ґреґ, – спокійно промовив він. – Коли в будь-яку хвилину раптом відчуєте бажання довіритися мені більше, я наполегливо раджу вам зробити це негайно.
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
І
Місіс Бентрі стояла навколішки. Чудовий день для прополювання. Приємна суха земля. Але сапкою все не зробиш. Будяки, кульбаба. Вона докладала всіх сил, щоб позбутися цієї напасті.
Нарешті підвелася на ноги, засапана, але задоволена, і подивилася через живопліт на дорогу. Вона неабияк здивувалася, побачивши темноволосу секретарку, чиє ім’я не могла пригадати, що виходила з будки громадського телефону, яка стояла біля автобусної зупинки з протилежного боку вулиці.
Як же пак її звуть? Прізвище починається на Б – чи то на Р? Ні, Зелінські, ось як воно звучить. Місіс Бентрі пригадала його саме вчасно, бо Елла вже перейшла через вулицю і звернула в провулок біля Іст-Лоджу.
– Доброго ранку, міс Зелінські! – гукнула вона приязним голосом.
Елла Зелінські підстрибнула. То був не стрибок людини, а радше стрибок сполоханого коня. Він здивував місіс Бентрі.
– Доброго ранку, – сказала Елла й швидко додала: – Я вийшла зателефонувати. З нашим телефоном сьогодні щось негаразд.
Місіс Бентрі здивувалася ще більше. Її здивувало, чому раптом Елла Зелінські стала пояснювати їй свої дії. Вона чемно відповіла:
– Як це, певно, для вас незручно. Заходьте до мене й телефонуйте завжди, коли вам буде треба.
– О, дуже дякую…
Елла не закінчила свою фразу, бо її урвав напад кашлю.
– У вас сінна лихоманка, – негайно поставила їй діагноз місіс Бентрі. – Спробуйте слабкий розчин бікарбонату соди.
– Ет, не турбуйтеся. Я маю дуже добрі ліки в пульверизаторі. Та все одно дякую.
Вона чхнула знову й швидко пішла геть по під’їзній дорозі до будинку.
Місіс Бентрі дивилася їй навздогін. Потім обернулася до свого саду. Вона подивилася на нього невдоволеним поглядом. Ніде жодної бур’янини.
– Отелло вже немає кого душити, – збентежено промурмотіла, звертаючись сама до себе, місіс Бентрі. – Мабуть, я надто цікава старушенція, але хотілося б мені знати…
Місіс Бентрі хвилину вагалася, а тоді поступилася спокусі. Вона й справді цікава бабуся, і яке кому, в біса, до цього діло! Вона повернулася в дім й підійшла до телефону. Підняла слухавку й набрала номер. Голос із відчутним заокеанським акцентом відповів:
– Ґосінґтон-Хол.
– Це місіс Бентрі, з Іст-Лоджу.
– О, доброго ранку, місіс Бентрі. Це Гейлі Престон. Я зустрічався з вами в день свята. Чим я можу бути вам корисний?
– Я думала, може, я вам можу бути чимось корисною? Якщо ваш телефон вийшов із ладу…
Його здивований голос урвав її:
– Наш телефон вийшов із ладу? З нашим телефоном усе гаразд. Звідки ви взяли, що він несправний?
– Певно, я помилилася, – сказала місіс Бентрі. – У мене бувають проблеми зі слухом, – нахабно збрехала вона.
Вона поклала слухавку, зачекала хвилину, потім знову набрала номер.
– Джейн? Це Доллі.