– Ви її добре знаєте, містере Фен?
Ардвік Фен стенув плечима.
– Добре? Не знаю, чи я можу так сказати. Я знав її протягом тривалого періоду. Проте зустрічаємося ми лише вряди-годи.
Кредок подивився на нього схвальним поглядом. Смаглявий, кремезно збудований чоловік, гострі очі за товстими скельцями окулярів, важкі щелепи й квадратне підборіддя. Ардвік Фен провадив:
– З прочитаного в газетах я зрозумів, що ту місіс, не знаю, як її звуть, отруїли внаслідок помилки. Що та доза призначалася Марині? Правильно я кажу?
– Усе правильно. Дозу підкинули в коктейль Марини Ґреґ. Місіс Бедкок розбила келих, який тримала в руці, і Марина віддала їй свій трунок.
– Що ж, це звучить досить переконливо. Проте я неспроможний зрозуміти, кому захотілося отруїти Марину, тим більше, що Лінет Браун там не було.
– Лінет Браун? – здивовано перепитав Дермот Кредок.
Ардвік Фен посміхнувся.
– Якби Марина розірвала цей контракт, відмовилася від ролі – роль би віддали Лінет, і для Лінет означало б дуже багато її отримати. Та незважаючи на це, я не можу собі уявити, що вона підмовила когось отруїти Марину. Таке припущення видається мені надто мелодраматичним.
– Воно здається трохи надуманим, – сухо кинув Дермот.
– Проте ви здивувалися б, якби знали, до чого можуть довести жінку амбіції, – сказав Ардвік Фен. – Власне, там могло йтися й не про смерть, ви це візьміть до уваги. Можливо, хтось хотів лише налякати її – підсипати стільки, щоб їй стало дуже погано, але вона не вмерла.
Кредок похитав головою.
– Доза була надто велика, – сказав він.
– Люди часто помиляються в дозах, і то значною мірою.
– Це справді ваша теорія?
– О ні, зовсім ні. Це тільки одне з припущень. У мене нема теорії. Я був лише невинним свідком тієї смерті.
– Марина Ґреґ дуже здивувалася, коли побачила вас?
– Для неї це стало цілковитим сюрпризом. – Він задоволено засміявся. – Вона просто не могла повірити своїм очам, коли побачила, як я підіймаюся сходами. Мушу зізнатися, вона привітала мене дуже мило.
– Ви не бачилися з нею давно?
– Років чотири або п’ять, думаю, не менше.
– І кілька років тому був час, коли ви були близькими друзями, чи не так?
– Ви натякаєте на щось конкретне цим вашим зауваженням, інспекторе Кредок?
Голос не дуже змінився, але було в ньому тепер щось таке, чого не було раніше. Якийсь сталевий погрозливий призвук. Дермот раптом зрозумів, що цей чоловік може бути жорстоким і безжальним супротивником.
– Либонь, ліпше буде, я думаю, – сказав Ардвік Фен, – якщо ви запитаєте мене прямо, що ви хочете знати.
– Гаразд, містере Фен, я вам скажу. Я повинен з’ясувати, у яких стосунках із Мариною Ґреґ перебуває чи перебував кожен із тих, хто в той день зібрався в домі. Згідно з чутками, у той час, про який я щойно згадував, ви були безтямно закохані в Марину Ґреґ.
Ардвік Фен стенув плечима.
– Буває, інспекторе, що ми стаємо жертвою сліпої нестямної пристрасті. На щастя, сліпа пристрасть довго не триває.
– Кажуть, ніби вона заохочувала вас, але згодом знехтувала ваші почуття, і це вам дуже не сподобалося.
– Кажуть, кажуть! Я думаю, ви це прочитали в «Таємницях світу кіно»?
– Про це я довідався від добре поінформованих і розумних людей.
Ардвік Фен закинув назад голову, показавши бичачу лінію своєї шиї.
– Я був закоханий у неї колись, це правда, – визнав він. – Вона була тоді вродливою й привабливою жінкою, та й досі є нею. Але стверджувати, ніби я їй погрожував, було б занадто. Я, звичайно, не в захваті, коли мене зневажають, головний інспекторе, і більшість людей потім гірко шкодують про те, що вони мене зневажили. Але цей принцип поширюється лише на мою бізнесову діяльність.
– Наскільки мені відомо, ви використали свій вплив, щоб у неї відібрали роль у фільмі, у якому вона мала зніматися?
Фен стенув плечима.
– Вона не годилася для тієї ролі. Між нею та режисером виник конфлікт. Я вклав гроші в той фільм і не хотів ризикувати. То було, запевняю вас, суто бізнесове рішення.
– Та, можливо, Марина Ґреґ так не думала?
– О, природно, вона так не думала. Вона завжди вважала, що всі подібні речі мають персональний характер.
– Вона, наскільки мені відомо, сказала декому зі своїх друзів, що боїться вас?
– Справді? Як по-дитячому. Думаю, вона втішалася тим почуттям страху.