– Ви вважаєте, у неї не було причин боятися вас?
– Аніякісіньких. Хоч би яке особисте розчарування мене спостигало, я незабаром залишаю його позад себе. Я завжди дотримувався принципу, що жінок на світі вистачає.
– З таким принципом вам, певно, дуже легко живеться, містере Фен.
– Думаю, що так.
– Ви добре знаєте світ кіно?
– Я вкладаю в нього гроші.
– А тому повинні знати про нього багато.
– Можливо.
– Отже, ви той чоловік, до чиєї думки слід прислухатися. Чи не могли б ви назвати мені особу, спроможну так зненавидіти Марину Ґреґ, що вона захотіла б спровадити її на той світ?
– Їх набереться понад десяток, – сказав Ардвік Фен, – але тільки в тому випадку, якби не треба було робити це персонально. Якби йшлося тільки про те, щоб натиснути на кнопку в стіні, гадаю, до неї потяглося б чимало пальців.
– Ви були там у той день. Ви бачили її, і ви розмовляли з нею. Чи не думаєте ви, що серед людей, які оточували вас у той короткий проміжок часу, – відтоді, як ви прийшли, і до тієї миті, коли померла Гізер Бедкок, – чи не думаєте ви, що серед тих людей ви могли б назвати – лише назвати, зверніть увагу на те, що я прошу у вас не щось конкретне, а просто здогад – кого-небудь, хто міг би отруїти Марину Ґреґ?
– Я не хотів би цього робити.
– Отже, якесь уявлення у вас є?
– Отже, мені нема чого сказати на цю тему. Тобто нічого більше, головний інспекторе Кредок, ви витягти з мене не зможете.
РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ
Дермот Кредок подивився на останнє прізвище та адресу, що записав до свого нотатника. Туди вже двічі телефонували для нього, але відповіді не було. Він спробував зателефонувати ще раз. Потім стенув плечима й підвівся. Доведеться їхати самому.
Студія Марґо Бенс була в глухому завулку обіч Тотенхем-Корт-роуд. Крім прізвища на дощечці біля дверей, більше не було нічого, що давало б про неї знати, і не було реклами в жодній формі. Кредок піднявся на другий поверх. Там він побачив велику афішу, написану чорними літерами на білій дошці: «Марґо Бенс. Художня фотографія. Заходьте, будь ласка».
Кредок увійшов. У невеличкій почекальні нікого не було. Він постояв там, вагаючись, потім прочистив горло в гучній театральній манері. А що ніхто на це не звернув уваги, то він підвищив голос:
– Тут хтось є?
Він почув човгання пантофель за оксамитовою завісою, завіса розсунулася, і молодик із густою копицею волосся та рожево-білим обличчям вистромив звідти голову.
– Даруйте, друже, я вас не почув. Мені саме прийшла на думку блискуча ідея, і я намагався обміркувати її.
Він ще більше розсунув оксамитову завісу, і Кредок пройшов за ним до внутрішньої кімнати. Вона виявилася несподівано великою. То була, безперечно, робоча студія. Там стояли фотокамери, прожектори, лампи дугового освітлення, шторки, екрани на колесах.
– Такий безлад, – сказав молодик, не менш тонкий і гнучкий, аніж Гейлі Престон. – Але, думаю, було б важко працювати, не створюючи безладу. Але в якій справі ви до нас прийшли?
– Я хотів би побачити Марґо Бенс.
– А, Марґо. Як шкода. Якби ви прийшли на півгодини раніше, ви б застали її ще тут. Вона пішла фотографувати моделі для журналу «Мрія моди». Вам слід було зателефонувати й призначити зустріч. Марґо страшенно заклопотана в ці останні дні.
– Я телефонував. Але відповіді не було.
– Нічого дивного, – сказав молодик. – Ми зняли слухавку. Я тепер пригадую, що ми її зняли. Дзвінки відривали нас від роботи. – Він розгладив фіолетову блузу, яка була на ньому. – Призначити вам зустріч із Марґо? Я нерідко тепер приймаю для неї замовлення. Ви хочете зробити якісь фотографії? Приватні чи для бізнесу?
– Ні те, ні те, – сказав Дермот Кредок.
Він подав молодикові свою візитівку.
– Оце так пригода! – вигукнув молодик. – Управління Кримінального Розшуку! Знаєте, мені здається, я десь бачив вашу фотографію. Ви, певно, один із Великої Четвірки чи Великої П’ятірки, чи тепер це вже Велика Шістка? Тепер ми маємо стільки злочинів, вам треба збільшувати кількість своїх керівників, чи не так? О, друже, я, певно, не поставився до вас із належною повагою? Боюся, що так. Я аж ніяк цього не хотів. Але навіщо вам потрібна Марґо, сподіваюся, ви не заарештуєте її?
– Я лише хотів поставити їй кілька запитань.
– Вона не робить ані непристойних фотографій, ані чогось подібного, – з тривогою промовив молодик. – Сподіваюся, ніхто не казав вам такого, бо це неправда. Марґо дуже артистична. Вона багато фотографує на сцені та в студії. Але роботи в неї дуже делікатні, майже сором’язливі.