– Ви зі Скотленд-Ярду?
– Так.
– Ви втрутилися й забрали цю справу з рук місцевої поліції?
– Тут не йдеться про втручання. Це головний констебль графства вирішує, чи він хоче залишити розслідування тієї або тієї справи у своїх руках, чи передати його нам.
– А що впливає на його рішення?
– Нерідко відразу стає очевидно, чи злочин має лише місцеве значення, чи виходить за межі села або міста. Бувають і злочини міжнародного масштабу.
– І він вирішив, що це злочин міжнародного масштабу, так?
– Трансатлантичного – мабуть, ліпше буде сказати так.
– У газетах уже про це натякали, якщо я правильно зрозуміла. Натякали, що вбивця, хоч би хто він був, хотів спровадити на той світ Марину Ґреґ, але внаслідок помилки порішив якусь нещасну місцеву жінку. Це правда, чи вони вигадали ту історію для реклами свого майбутнього фільму?
– Боюся, тут не може бути ніякого сумніву, міс Бенс.
– І що ви хочете запитати в мене? Ви повезете мене до Скотленд-Ярду?
Він похитав головою.
– Це не обов’язково. Ми зможемо поговорити у вашій студії, якщо так вам зручніше.
– Гаразд, їдьмо туди. Моя машина тут, поруч.
Вона швидко пішла пішохідною стежкою. Дермот рушив за нею. Джетроу гукнув їм навздогін:
– До побачення, люба, я не стану вам заважати. Переконаний, що ви з інспектором обговорюватимете великі таємниці.
Він підійшов до двох моделей, які стояли на тротуарі, і розпочав жваву розмову з ними.
Марґо сіла в автомобіль, відчинила дверці на протилежному боці, і Дермот Кредок умостився поруч неї. Вона не промовила жодного слова протягом того часу, поки вони поверталися до Тотенхем-Корт-роуд. Звернула в глухий завулок і в кінці його заїхала у відчинені ворота.
– У мене тут свій паркувальний майданчик, – пояснила вона. – Насправді тут склад меблів, але вони подарували мені трохи своєї площі. Запаркувати машину – одна з великих проблем у Лондоні, і вам, звичайно, про це відомо, хоч я не думаю, що ви маєте якийсь стосунок до вуличного руху, чи не так?
– Ні, мене турбують інші проблеми.
– Звичайно ж, убивства становлять для вас набагато більший інтерес, – сказала Марґо Бенс.
Вона привела його в студію, показала йому на стілець, запропонувала сигарету й опустилася на великий пуф навпроти нього. Крізь завісу темного волосся подивилася на нього похмурим запитливим поглядом.
– Що ж, починайте, – промовила вона.
– Ви робили там фотографії в той час, коли відбулося вбивство, правильно я розумію?
– Так воно й було.
– Ви одержали професійне замовлення?
– Так. Вони хотіли, щоб хтось зробив кілька спеціальних, художніх знімків. Мені доводиться робити їх багато. Іноді я виконую роботу для кіностудій, але того разу я лише фотографувала свято, а наприкінці зняла кількох людей, яких особисто вітали Марина Ґреґ та Джейсон Рад. То були здебільшого представники місцевої знаті та інші поважні люди.
– Так. Розумію. Ваша фотокамера стояла на сходах, правильно?
– Протягом певного часу так. Там я знайшла дуже добрий кут для фотографування. Спочатку я знімала, як люди підіймаються сходами, а потім оберталася, і мені в кадр потрапляла Марина Ґреґ, що потискала їм руки. Звідти можна було знімати під багатьма кутами, не надто пересуваючись.
– Я, звісно, знаю, що вас уже запитували, чи не бачили ви чогось незвичайного, чогось такого, що могло б допомогти нам у нашому розслідуванні. Але то були запитання загального характеру.
– А ви хочете запитати щось конкретніше?
– Атож, думаю, що це запитання буде трохи конкретнішим. Ви добре бачили Марину Ґреґ із того місця, де ви стояли?
Вона кивнула головою.
– Дуже добре.
– А Джейсона Рада?
– Іноді добре, а іноді – ні. Бо він багато рухався. Розносив трунки, знайомив людей. Відрекомендовував представників місцевої знаті всіляким знаменитостям. І все таке інше. Я не бачила тієї місіс Бедлі…
– Місіс Бедкок.
– Пробачте, Бедкок. Я не бачила, як вона випила свій фатальний трунок чи щось таке. Я навіть не певна, що тоді знала, хто вона така, і могла впізнати її.
– А ви бачили, як прибув мер?
– О, так. Мера я пам’ятаю дуже добре. Він був у своїй мантії і з ланцюгом на шиї. Я зняла, як він підіймається сходами – великим планом – такий суворий профіль, а потім зняла його, коли він обмінявся потиском рук із Мариною.
– Тоді ви можете пригадати, що там іще тоді відбувалося. Місіс Бедкок та її чоловік піднялися сходами й відразу підійшли до Марини Ґреґ, що стояла там нагорі.
Вона похитала головою.