– Так, купив. Чайковський, «1812 рік».
– Це така бравурна музика битви? – запитала Черрі. Вона скривила гримасу. – Наша місіс Гартвел не витримає й половини. Сусіди! Як вони мені остогидли! Завжди бурчать, завжди вони невдоволені. Не знаю навіть, хто з них гірший. Чи Гартвели, чи Барнабі. Гартвели починають стукати в стіну іноді не пізніше, як за двадцять хвилин одинадцята. Це вже занадто. Адже навіть телебачення й Бі-бі-сі працюють довше. Чому ми не можемо послухати трохи музики, якщо нам це до вподоби? І завжди вимагають від нас, щоб ми зробили звук тихішим.
– Цю музику не можна слухати тихіше, – авторитетно заявив Джим. – Весь ефект пропадає, якщо гучність буде низькою. Кожен музикант скаже тобі, що це так. А як щодо їхнього кота, який блукає в нашому садку й руйнує клумби, яким я вділив стільки уваги?
– Я скажу тобі, що я про це думаю, Джиме. Мені не подобається наше оточення.
– Сусіди так не допікали нам, коли ми жили в Гадерсфілді, – зауважив Джим.
– Атож, там нам жилося набагато краще, – сказала Черрі. – Я хочу сказати, ми там не залежали ні від кого. Зате сусіди завжди приходили там на допомогу, якщо вона була нам потрібна, а ми приходили на допомогу їм. Але ні ми не втручалися в їхнє життя, ні вони в наше. Коли люди оселяються на новому місці, то вони мають звичай завжди дивитися косо на своїх сусідів. Мабуть, тому, що всі ми тут нові. Мене вбиває та кількість гризні, пліток та звернень до влади зі скаргами, яку ми тут маємо. Люди, які мешкають у справжніх містах, надто заклопотані, щоб займатися такими дурницями.
– Але ми тут маємо і певні переваги, дівчино.
– То тобі тут подобається, Джиме?
– Тут ми маємо роботу. А крім того, це зовсім новий будинок. Щоправда, менше місця, ніж мені хотілося б, якби я міг тут обладнати ще й майстерню, отоді все було б, як годиться.
– Мені спочатку тут дуже сподобалося, – сказала Черрі, – але тепер мене беруть сумніви. Будинок добрий, і мені дуже до смаку його синій колір, та й ванна тут просто чудова, але мені не до вподоби тутешні люди та тутешня атмосфера. Я вже тобі розповідала, що Лілі Прайс та її Гаррі розбіглися? З ними сталася цікава пригода в той день, коли вони прийшли оглянути свій новий будинок. Це тоді, коли вона мало не випала з вікна. Вона сказала, що Гаррі при цьому стояв нерухомо, неначе стовп.
– Я радий, що вона прогнала його геть. То сучий син, яких мало, – сказав Джим.
– Немає глузду виходити заміж тільки тому, що дитина вже на підході, – сказала Черрі. – Він не хотів одружуватися з нею. Я не сказала б, що то приємний хлопець. Міс Марпл дотримується такої думки. Вона говорила з Лілі про нього. Лілі подумала, що в неї не всі дома.
– Міс Марпл? Я не знав, щоб вона бачилася з ними коли-небудь.
– О, так, вона прогулювалася тут у той день, коли впала, а місіс Бедкок підвела її й запросила до себе додому. Як ти гадаєш, в Артура що-небудь вийде з місіс Бейн?
Джим спохмурнів, піднявши одну з деталей свого стратостата й вивчаючи діаграму-інструкцію.
– Я хочу, щоб ти слухав, коли я тобі щось розповідаю, – сказала Черрі.
– А що ти сказала?
– Я запитала, чи щось вийде в Артура Бедкока з Мері Бейн.
– Побійся Бога, Черрі, у нього щойно померла дружина! Ох, жінки! Я чув, він досі перебуває в жахливому нервовому стані – підстрибує, коли хтось до нього озивається.
– Цікаво, чому… Я не думала, що він сприйме це так…
– Чи не могла б ти трохи прибрати на кінці столу? – запитав Джим, не виявляючи найменшого інтересу до того, як ведеться його сусідам. – Щоб я міг розкласти деталі.
Черрі розчаровано зітхнула.
– Щоб заслужити тут на якусь увагу, треба щонайменше бути турбореактивним літаком, – з гірким почуттям промовила вона. – Ти геть схибнувся на своїх моделях.
Вона навалила на тацю рештки від вечері й понесла її до зливальниці. Черрі вирішила поки що не мити посуд, цю потребу повсякденного життя вона завжди намагалася відкласти якнайдалі. Вона просто вивалила все в зливальницю, накинула на плечі вельветовий жакет і вийшла з дому, на мить зупинившись і крикнувши через плече:
– Загляну до Ґледіс Діксон. Хочу взяти в неї викройки з журналу мод.
– Гаразд, дівчино, – сказав Джим, знову нахиляючись над своєю моделлю.
Скинувши отруйним поглядом на парадні двері сусіднього будинку, Черрі завернула за ріг вулиці, увійшла в Бленгейм-клоз і зупинилася біля дому номер 16. Двері були розчинені, Черрі постукала в них і ввійшла до холу, вигукнувши: