– Ґледіс удома?
– Це ти, Черрі? – Місіс Діксон виглянула з кухні. – Вона нагорі, у своїй кімнаті, шиє.
– Гаразд. Я піду нагору.
Черрі піднялася до невеличкої спальні, у якій Ґледіс, пухка дівчина з негарним обличчям, стояла навколішках на підлозі з розпашілим обличчям та кількома шпильками в роті й міркувала, нахилившись над паперовою викройкою.
– Привіт, Черрі. Поглянь-но, який гарний клапоть матерії я купила в крамниці Гарпера, у Мач-Бенгемі. Я знову пошию сукню з оборками, таку, яку я вже пошила колись у Терилені.
– Вона буде гарною, – сказала Черрі.
Ґледіс підвелася на ноги, відсапуючись.
– Набула собі нестравлення шлунка, – сказала вона.
– Тобі не слід починати шити відразу після вечері, – сказала Черрі, – ось так нахиляючись.
– Мабуть, мені треба трохи схуднути, – сказала Ґледіс.
Вона сіла на ліжко.
– Що там новенького на кіностудії? – запитала Черрі, завжди жадібна до новин зі світу кіно.
– Нічого особливого. Хоч розмов багато. Марина Ґреґ учора прийшла на зйомки – і відразу влаштувала великий скандал.
– З якого дива?
– Їй не сподобався смак кави. Ти знаєш, вони п’ють каву пізно вранці. Вона зробила один ковток, і там було щось негаразд. Нісенітниця, звичайно. Нічого там бути не могло. Каву приносять у кавнику з буфету. Для неї я відразу наливаю каву в спеціальну шикарну порцелянову філіжанку, яка відрізняється від інших, але це та сама кава. Тож із нею не могло статися нічого поганого, чи не так?
– Нерви, звісно, – сказала Черрі. – А що було далі?
– О, нічого. Містер Рад відразу всіх заспокоїв. У нього на це талант. Він узяв її каву й вилив у зливальницю.
– Схоже, він учинив дурницю, – повільно промовила Черрі.
– Чому дурницю? Про що ти говориш?
– Бо якщо там і справді було щось погане, то тепер про це ніхто не довідається.
– Ти гадаєш, там справді могло щось бути? – стривожено запитала Ґледіс.
– Ну, знаєш, – стенула плечима Черрі, – щось було в її коктейлі в день свята, хіба не так, то чому б не могло щось потрапити й до її кави? Якщо відразу тобі не вдалося, то вдайся до другої, до третьої, до четвертої спроби.
Ґледіс затремтіла.
– Мені це не до вподоби, Черрі, – сказала вона. – Хтось вирішив таки спровадити її зі світу. Вона, ти знаєш, одержала ще кілька листів із погрозами – а ще й той випадок…
– Який випадок?
– З мармуровим бюстом. У павільйоні для зйомок спорудили куточок кімнати в якомусь австрійському палаці з досить дивною назвою – чи то Шенбран чи то Шенбрень. Там були картини, порцеляна й мармурові погруддя. Бюст, про який ідеться, стояв на полиці й, певно, його засунули не досить далеко. Хай там як, а важка вантажівка проїздила по дорозі за вікном, і він полетів униз, упавши якраз на те місце, де Марина сидить під час своєї сцени з графом – як там його звуть. Крісло було розтрощене вщент – і добре, що вони там тоді не сиділи. Містер Рад не сказав їй ні слова й звелів поставити туди інше крісло, а коли вона вчора прийшла й запитала, чому замінили крісло, він сказав, що те крісло було не з того періоду й вони поставили нове – під зручнішим кутом до кінокамери. Але йому те падіння бюста не сподобалося – можеш мені повірити.
Двоє дівчат подивились одна на одну.
– Це навіть цікаво, – повільно проказала Черрі, – а проте…
– Певно, я покину свою роботу в буфеті на кіностудії, – сказала Ґледіс.
– Чому? Адже ніхто не збирається тебе отруїти або скинути тобі на голову мармуровий бюст.
– Звичайно, ні. Але прощається з життям не завжди та особа, яку хочуть убити. Це може бути хтось інший. Як Гізер Бедкок у той день.
– Твоя правда, – сказала Черрі.
– Ти знаєш, – сказала Ґледіс. – Я думала. Була в той день у холі, допомагала там. Я була дуже близько від них у ті хвилини.
– Коли померла Гізер?
– Ні, коли вона розлила коктейль. Й облила свою сукню. То була гарна сукня з яскраво-синього нейлону. Вона купила її для тієї нагоди. І дивно якось вийшло.
– Що вийшло дивно?
– Я тоді про це не подумала. Але тепер, коли я знову все обміркувала, воно мені здається дивним.
Черрі очікувально подивилась на неї. Вона сприйняла слово «дивно» в тому значенні, у якому його було вжито. А його було вжито не в значенні «кумедно» або «смішно».
– Ради Бога, скажи мені, що ти там побачила дивного?
– Я майже переконана, вона зробила це умисне.
– Вона умисне розлила коктейль?
– Так. І мені це здається дивним, ти зі мною згодна?