Гейдок кивнув головою.
– Такий висновок, звісно, напрошується. Але, схоже, ніхто нічого не помітив.
– Сумніваюся, – замислено промовила міс Марпл.
– А що там вариться у вашій голові?
– Розумієте, існує три можливості. Я припускаю, бодай одна людина щось бачила. Одна з двадцятьох. Таке припущення я вважаю цілком розумним та ймовірним.
– Схоже, ви вважаєте його таким, що не потребує доведення, – сказав Гейдок, – і я вже бачу, як попереду маячить одна з тих неймовірних вправ у рамках теорії ймовірності, де маємо шістьох чоловіків у білих капелюхах і шістьох чоловіків у чорних капелюхах, і за допомогою математики треба визначити, як саме і в якій пропорції перемішаються капелюхи. Якщо ви почнете думати про такі речі, ваш мозок довго не витримає. Дозвольте мені запевнити вас у цьому!
– Я про такі речі не думала, – сказала міс Марпл. – Я думала тільки про те, наскільки ймовірно…
– Так, – замислено промовив Гейдок, – у цьому вам немає рівних. І ніколи не було.
– Цілком імовірно, і не думаю, що ви не погодитеся зі мною, що з двадцятьох людей принаймні хтось один буде спостережливим.
– Я капітулюю, – сказав Гейдок. – Розгляньмо три можливості.
– Боюся, мені доведеться накидати їх вам досить ескізно, – сказала міс Марпл. – Я ще їх як слід не обміркувала. Інспектор Кредок і, певно, інспектор Корніш перед ним, думаю, опитали всіх, хто там був, і природно сподіватися, що якби хтось бачив щось подібне, він би відразу про це сказав.
– Це одна з можливостей?
– Ні, звичайно, ні, – сказала міс Марпл, – бо цього не сталося. І тепер нам залишається пояснити таку дивну річ: якщо хтось щось бачив, то чому він про це не сказав?
– Я уважно вас слухаю.
– Можливість перша, – почала міс Марпл, і її щоки зарожевіли від збудження. – Особа, яка щось побачила, не зрозуміла, що вона побачила. Отже, у такому випадку йдеться про особу не вельми розумну. Скажімо, про людину, яка вміє користуватися своїми очима, але не вміє користуватися мозком. Коли таку людину запитаєш: «А ти бачив, як хтось щось укинув у келих Марини?», вона відповість: «Ні», але якщо ви запитаєте: «А ти бачив, як хтось тримав руку над келихом Марини Ґреґ?», вона скаже: «Так, звичайно, бачив».
Гейдок засміявся.
– Я готовий визнати, ми й справді часто забуваємо про те, що в нашому середовищі може бути присутній цілковитий йолоп. Гаразд, ви мене переконали, можливість перша існує. Йолоп усе бачив, але йолоп не зрозумів, що він бачить. А друга можливість?
– Ця можливість більш надумана, але, гадаю, існує й вона. Щось покласти в келих могла людина, яка нікого цим би не здивувала.
– Стривайте, стривайте, поясніть, будь ласка, свою думку.
– У мене таке враження, – сказала міс Марпл, – що сьогодні люди завжди додають щось до того, що вони їдять і п’ють. У часи моєї молодості приймати ліки з їжею вважали ознакою поганого смаку. Це було те саме, що висякати носа за столом. Цього просто ніхто не робив. Якщо вам треба було прийняти пігулки або капсули чи ковтнути ложечку якихось ліків, ви виходили з кімнати, щоб це зробити. Тепер же роблять не так. Коли я гостювала у свого небожа Реймонда, я помітила, що багато з його гостей мали при собі чимало пляшечок із пігулками й таблетками. Вони приймали їх із їжею, до їжі й після їжі. Жінки тримають аспірин та інші такі речі у своїх сумочках і приймають їх протягом усього дня, з чаєм або пообідньою кавою. Ви розумієте, про що я кажу?
– О, так, – сказав доктор Гейдок. – Я зрозумів вас, і це цікаво. Ви маєте на увазі, що… – Він замовк. – Розкажіть це власними словами.
– Я маю на увазі, – сказала міс Марпл, – такий варіант, зухвалий, але можливий: хтось узяв келих Марини – а коли він опинився в його або в її руках, то всі подумали, що він належить йому або їй – і щось укинув туди цілком відкрито. У такому випадку ніхто не звернув би на це уваги.
– Але та людина – він чи вона – не могла б бути абсолютно певна, що на неї справді ніхто не зверне уваги, – визнав за потрібне нагадати Гейдок.
– Ні, звичайно, – погодилася міс Марпл, – для неї це була б азартна гра з великим елементом ризику, але так могло бути. Але, – провадила вона, – існує й третя можливість.
– Можливість перша – йолоп, – сказав лікар. – Можливість друга – азартний гравець. Якою ж буде третя можливість?
– Хтось бачив, що сталося, але тримає язика на припоні умисне.