– Навіщо ви так мучите себе, Джейсоне?
Він упав на стілець. Нахилився вперед, опустивши свої довгі руки між коліньми.
– Що робити? – промовив він тихо й повільно. – Боже мій, що робити?
Елла не сказала нічого. Вона сиділа й мовчки дивилася на нього.
– Вона була щаслива тут, – сказав Джейсон.
Він говорив, звертаючись більше до себе, аніж до Елли. Він дивився між своїми коліньми на килим. Якби він підвів погляд, то вираз її обличчя міг би здивувати його.
– Вона була щаслива, – знову сказав він. – Вона мріяла бути щасливою, і вона була щасливою. Вона так сказала в той день, коли місіс Забув-як-її-звуть…
– Бентрі?
– Так. У той день, коли місіс Бентрі прийшла до нас на чай. Вона сказала, що тут так «затишно». Вона сказала, що нарешті знайшла місце, де може оселитися, бути щасливою й почувати себе в безпеці. Боже мій – у безпеці!
– Бути щасливою до кінця своїх днів? – У голосі Елли пролунала іронія. – Звучить прямо-таки як дитяча казочка.
– Хай там як, а вона вірила в неї.
– Але ви не вірили, – сказала Елла. – Ви ж ніколи не сподівалися, що тут настане земний рай?
Джейсон Рад усміхнувся.
– Ні, я не вірив у вічне щастя. Але я вірив у те, що протягом року, можливо, двох років ми зможемо пожити тут у спокої й задоволенні. Вона могла б стати тут новою жінкою. Могла б набути впевненості в собі. Вона могла б бути щасливою. А коли вона щаслива, вона стає як дитина. Просто як дитина. І треба ж, щоб із нею таке сталося.
Елла засовалася в кріслі.
– З кожним із нас що-небудь трапляється, – різко кинула вона. – Таке життя. Його доводиться просто приймати. Одні з нас можуть його приймати, інші – ні. Вона належить до того різновиду людей, які його не приймають.
Вона чхнула.
– Знову сінна лихоманка?
– Так. До речі, Джузеппе поїхав до Лондона.
Джейсон здався трохи здивованим.
– До Лондона? Чого йому там треба?
– Якісь родинні проблеми. Він має родичів у Сохо, і хтось із них серйозно захворів. Він сказав про це Марині, і вона дозволила йому поїхати, тому я надала йому вихідний. Він повернеться десь пізно ввечері. Ви не проти?
– Ні, – сказав Джейсон, – я не проти…
Він підвівся і став ходити туди-сюди.
– Якби я міг забрати її звідси й відвезти кудись… зараз же… негайно.
– І зірвати зйомки кінофільму? Ви лиш подумайте…
Він підвищив голос.
– Я не можу думати ні про що, крім Марини. Ви хіба не розумієте? Вона в небезпеці. Тільки про це я спроможний думати.
Елла імпульсивно відкрила рот, потім закрила його.
Вона ще раз здушено чхнула й підвелася на ноги.
– Піду візьму свій пульверизатор.
Вона покинула кімнату й пішла до ванної, одне слово відлунювало в її голові.
Марина… Марина… Марина… Завжди Марина…
Її почала опановувати лють. Вона придушила її в собі, пішла до ванної й узяла пульверизатор, яким користувалася.
Устромила носик у ніздрю й натисла на стінку пляшечки.
Застереження спізнилося на секунду… Її мозок розпізнав невідомий їй запах гіркого мигдалю… але не встиг паралізувати пальці, що вже зробили фатальний рух.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
І
Френк Корніш поклав слухавку.
– Міс Брустер покинула Лондон на цілий день, – оголосив він.
– А де вона тепер? – запитав Кредок.
– Ви думаєте, вона…
– Я не знаю. Не думаю, що це вона, але не знаю. А де Ардвік Фен?
– Його нема. Я залишив повідомлення, щоб він зателефонував вам. І Марґо Бенс, майстер художньої фотографії, виконує замовлення десь за містом. Її жінкуватий партнер не знає, де вона, – а може, тільки сказав, що не знає. А дворецький подався до Лондона.
– Я маю підозру, чи не подався він кудись назавжди, – замислено промовив Кредок. – Умирущі родичі завжди вселяють мені підозру. Чому він надумав податися в Лондон саме сьогодні?
– Він легко міг підкласти ціанистий калій у пульверизатор, перед тим як поїхав.
– Хто завгодно міг.
– Але на нього падає підозра насамперед. Навряд чи це міг бути хтось із чужих.
– О так, цілком міг. Йому треба було тільки обрати слушну хвилину. Він міг залишити автомобіль в одному з бічних провулків, дочекатися, поки всі, скажімо, зберуться в їдальні, полізти у вікно й прослизнути нагору. Кущі підходять до самого будинку.
– Збіса ризиковано.
– Цей убивця готовий іти на ризик, ми вже знаємо. Це було очевидно від самого початку.