– Руки вгору й не думай кричати.
Джузеппе швидко підкинув руки вгору, щоб залишити собі бодай якийсь шанс. Проте жодних шансів у нього не було.
Палець натиснув на курок – один раз, двічі.
Джузеппе впав обличчям уперед…
ІІІ
Б’янка підняла голову з подушки.
Постріл?.. Вона була майже певна, що десь близько пролунав постріл… Зачекала кілька хвилин. Потім вирішила, що їй почулося, і знов опустила голову, відразу поринувши в сон.
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ
І
– Який жах! – промовила міс Найт.
Вона опустила свої пакети й хапнула ротом повітря, щоб відсапатися.
– Щось сталося? – запитала міс Марпл.
– Я не хочу нічого розповідати вам, моя люба, бігме не хочу. Це може стати для вас великим шоком.
– Якщо ви мені не розповісте, то розповість хтось інший, – сказала міс Марпл.
– Ваша правда, моя люба, але який це жах! Так, ви маєте жахливу слушність. Про це стільки розмов, стільки розмов! І, певно, у тих розмовах щось є. Але я не люблю повторювати чужі розмови. Я дуже обережна.
– Ви мені, здається, сказали, ніби сталося щось дуже жахливе?
– Сталося таке, що я досі сама не своя, – сказала міс Найт. – Ви певні, що вам не загрожує протяг із того вікна, моя люба?
– Я люблю свіже повітря, – відповіла міс Марпл.
– Але ми не повинні застуджуватися, так чи не так? – запитала міс Найт, лукаво підморгуючи їй. – Ось що я вам скажу. Зараз я піду й зготую вам чудовий яєчний коктейль. Ми це любимо, правда ж, любимо?
– Можливо, ви це й любите. І я буду дуже рада за вас, якщо ви його собі зготуєте.
– Ну ж бо, ну ж бо, – сказала міс Найт, погрожуючи пальцем. – Ми дуже любимо пожартувати, чи не так?
– Але ви хотіли мені щось розповісти, – нагадала їй міс Марпл.
– Ет, нехай вас це не турбує, – сказала міс Найт, – і ви не повинні зайвий раз хвилюватися, бо це зовсім не стосується нас. Але на світі розвелося так багато американських ґанґстерів та іншої погані, що вже нічому не слід дивуватися.
– Убили когось іще, – сказала міс Марпл. – Хіба не це ви хотіли мені повідомити?
– О, ви дуже проникливі, моя люба. Я не знаю, як ви могли здогадатися?
– Власне кажучи, – замислено промовила міс Марпл, – сталося саме те, чого я чекала.
– Невже справді? – вигукнула міс Найт.
– Хтось неодмінно мусив щось побачити, – сказала міс Марпл, – але іноді минає певний час, перш ніж людина ясно собі усвідомлює, що вона бачила. Кого там убили?
– Дворецького-італійця. Його застрелили вчора вночі.
– Зрозуміло, – замислено промовила міс Марпл. – Нічого дивного в тому немає, що вбили саме його, бо до нього, либонь, усе-таки дійшло, яким важливим було те, що він бачив.
– Оце так! – вигукнула міс Найт. – Ви так говорите, ніби вам усе вже було відомо раніше. А чому його мали вбити?
– Я думаю, – замислено промовила міс Марпл, – він намагався когось шантажувати.
– Кажуть, учора він їздив до Лондона.
– Справді? – запитала міс Марпл. – Це дуже цікаво й теж, як на мене, дозволяє зробити певні припущення.
Міс Найт подалася на кухню, щоб приготувати там свій надзвичайно поживний трунок. Міс Марпл залишилася замислено сидіти, аж поки її не вивело із задуми гучне агресивне гудіння порохотяга та дзвінкий голос Черрі, яка наспівувала останню популярну пісеньку «Я сказав тобі, а ти – мені».
Міс Найт вистромила голову з-за кухонних дверей:
– Не створюй стільки шуму, Черрі, – сказала вона. – Не завдавай прикрості міс Марпл, бо твоє гудіння її турбує. Не будь такою легковажною дівчиною, Черрі.
Вона знову зачинила двері до кухні, а Черрі буркнула, звертаючись чи то до самої себе, чи то до світу взагалі:
– А хто тобі дозволив називати мене «Черрі», ти, стара торбино зі сміттям?
Порохотяг загудів знову, а Черрі знову заспівала, але вже трохи тихше. І тут пролунав високий, дзвінкий голос міс Марпл:
– Черрі, зайди на хвилинку.
Черрі вимкнула пилосос і відчинила двері до вітальні.
– Я не думала, що мій спів вас турбує, міс Марпл.