Міс Марпл коротко замислилася над цією кравецькою проблемою, щоб відразу її й відкинути.
– Але ти думаєш, твоя подруга Ґледіс чогось не договорила?
– Знаєте, я так подумала, певно, вона там побачила щось іще, а не тільки те, як Гізер Бедкок умисне розливає на себе коктейль, бо інакше їй би не було про що запитувати Джузеппе, правильно я мислю чи ні?
– Цілком правильно, – сказала міс Марпл. Вона зітхнула. – Але завжди буває цікаво, коли людина чогось не бачить, – додала вона. – Коли ти не бачиш, що означає та чи інша річ, ти сприймаєш її хибно, якщо в тебе, звісно, немає повної інформації. Схоже, ми маємо саме таку ситуацію. – Вона зітхнула. – Шкода, що вона тоді не пішла прямо до поліції.
Відчинилися двері, і з’явилася міс Найт, тримаючи в руці високий келих, у якому звабливо пінилося щось світло-жовте.
– Ось вам, моя люба, приємний і смачний трунок, – сказала вона. – Ми його вип’ємо з превеликою втіхою.
Вона підсунула до своєї господині невеликий столик і поставила на нього келих із жовтим дивом. Потім скинула поглядом на Черрі:
– Порохотяг залишено посеред холу у вельми незручному місці, – холодно промовила вона. – Я мало не впала, спіткнувшись об нього. Хтось неодмінно розіб’є собі там лоба.
– Гаразд, гаразд, – сказала Черрі. – Піду працювати далі.
Вона вийшла з кімнати.
– Вона мені вже сидить у печінках, ця місіс Бейкер! Мені повсякчас доводиться нагадувати їй те або те. Залишає порохотяги там, де їм не місце, і приходить сюди базікати з вами, тоді як вам потрібен цілковитий спокій.
– Це я покликала її сюди, – сказала міс Марпл. – Хотіла з нею поговорити.
– Сподіваюся, ви нагадали їй про те, як годиться застеляти ліжка, – сказала міс Найт. – Я була шокована, коли побачила ваше ліжко вчора ввечері. Мені довелося перестеляти його.
– Я вам за це дуже вдячна, – сказала міс Марпл.
– О, я завжди готова допомогти, – промовила міс Найт. – Для того я тут і є, чи не так? Щоб жінка, яку мені доручено доглядати, була щасливою і щоб їй жилося комфортно. О, моя люба, – додала вона, – я бачу, ви знову розплутали так багато з вашого плетива.
Міс Марпл відхилилася назад і заплющила очі.
– Я хочу трохи відпочити, – сказала вона. – Залишіть келих тут, дякую вам. І будь ласка, не заходьте й не турбуйте мене бодай три чверті години.
– Гаразд, моя люба, – сказала міс Найт. – І я скажу місіс Бейкер, щоб не зчиняла шуму.
І вона покинула кімнату з відчуттям виконаного обов’язку.
IІ
Симпатичний молодий американець спантеличено озирався навкруги.
Плутанина вулиць і провулків примусила його розгубитися.
Він чемно звернувся до старої леді з білим волоссям і рожевими щоками, яка здавалася єдиною людською істотою на відстані людського зору.
– Пробачте, мем, ви не скажете мені, як вийти на Бленгайм-клоз?
Стара леді дивилася на нього протягом кількох хвилин. Його вже почали брати сумніви, чи вона, бува, не глуха, і він наготувався повторити своє прохання гучніше, коли вона нарешті озвалася:
– Ідіть прямо, потім зверніть ліворуч, потім знову праворуч і прямо. Який номер вам потрібен?
– Шістнадцятий. – Він подивився на клаптик паперу. – Ґледіс Діксон.
– Правильно, – сказала стара леді. – Але, наскільки мені відомо, вона працює на кіностудії «Гелінґфорт». У буфеті. Ви знайдете її там, якщо вона вам потрібна.
– Вона не прийшла на роботу сьогодні вранці, – пояснив молодик. – Я хочу її знайти й попросити, щоб вона прийшла в Ґосінґтон-Хол. Нам там сьогодні дуже потрібні робочі руки.
– Ще б пак, – сказала стара леді. – Дворецького вчора вбито, чи не так?
Молодик, схоже, дуже здивувався, почувши цю репліку.
– Я бачу, новини у вас поширюються дуже швидко, – сказав він.
– Це правда, – відповіла йому стара леді. – Секретарка містера Рада теж учора померла від серцевого нападу чи чогось такого, нам і це відомо. – Вона похитала головою. – Який жах! Жах та й годі! Куди ми йдемо?
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
І
Трохи згодом у той-таки день ще один гість прийшов до будинку Бленгайм-клоз, номер шістнадцятий. Сержант-детектив Вільям (Том) Тідлер.
У відповідь на його енергійний стукіт у пофарбовані в жовтий колір двері їх відчинила йому дівчинка років п’ятнадцяти. Вона мала скуйовджене довге русяве волосся й була в чорних обтягнутих джинсах і помаранчевому светрі.