– Міс Ґледіс Діксон живе тут?
– Ви хочете бачити Ґледіс? Вважайте, вам не пощастило.
Її нема.
– А де вона? Пішла на побачення?
– Ні. Вона кудись поїхала. Так, ніби у відпустку абощо.
– Куди вона поїхала?
– Хіба я знаю? – сказала дівчина.
Том Тідлер подарував їй одну зі своїх найчарівніших усмішок.
– Можна мені увійти? Ваша мати вдома?
– Мама на роботі. Вона повернеться додому тільки о пів на восьму. І вона не зможе розповісти вам більше, ніж я. Ґледіс поїхала у відпустку.
– Зрозуміло. Коли вона поїхала?
– Сьогодні вранці. Несподівано. Сказала, що має шанс на безкоштовну подорож.
– Я хотів би знати її адресу.
Світловолоса дівчина похитала головою.
– Я не маю її адреси, – сказала вона. – Ґледіс сказала, що надішле нам свою адресу, як тільки знатиме, де зупиниться. Але, думаю, вона взагалі її не надішле, – додала вона. – Минулого літа вона їздила до Ньюкея, і не надіслала нам звідти бодай поштової листівки. Вона ледача щодо листування й дивується, чому матері постійно тривожаться за своїх дітей.
– Хтось дав гроші їй на цю поїздку?
– Безперечно, дав. Бо в неї грошей не було. Вона їздила на розпродаж минулого тижня.
– І ти не маєш найменшого уявлення, хто… е… е… оплатив їй поїздку?
Дівчинка несподівано пирхнула, як роздратований кіт.
– Ви собі нічого такого не думайте. Наша Ґледіс не з тих дівчат. Вона та її хлопець, можливо, і їздять разом на вакації в серпні, але в цьому нема нічого поганого. Вона сама платить за себе. Тому не думайте нічого такого, містере.
Тідлер смиренно відповів, що він не думатиме про неї нічого такого, але хоче мати її адресу в тому випадку, якщо Ґледіс Діксон надішле родичам поштову листівку.
Він повернувся на дільницю з добутими результатами. На кіностудії він довідався, що Ґледіс Діксон телефонувала туди в той день і сказала, що її не буде на роботі близько тижня. Він роздобув також інші відомості.
– На кіностудії останніми днями коїться казна-що, – розповів він. – Марина Ґреґ чи не щодня влаштовує істерику. Сказала, ніби їй дали отруєну каву. Мовляв, вона гірка на смак. Її нерви в жахливому стані. Чоловік забрав у неї каву, вилив до зливальниці й попросив щоб вона опанувала себе.
– І? – запитав Кредок. Було ясно, що Тідлер свою розповідь не закінчив.
– Але поширилася чутка, ніби містер Рад вилив не всю каву. Він зберіг трохи, віддав її на аналіз, і там знайшли отруту.
– Звучить досить неправдоподібно, – сказав Кредок. – Запитаю-но про це в нього самого.
IІ
Джейсон Рад був знервований, роздратований.
– Даруйте мені, інспекторе Кредок, – сказав він, – але я зробив те, що мав цілковите право зробити.
– Коли ви запідозрили, що з кавою щось не так, містере Рад, було б набагато краще, якби ви звернулися до нас.
– Ви зрозумійте, я й на хвилину не припускав, що з кавою щось не так.
– Хоч ваша дружина й сказала, що в неї дивний смак?
– Он ви про що! – Усмішка з відтінком легкої гіркоти скривила обличчя Рада. – Після свята все, що моя дружина їла або пила, мало для неї підозрілий смак. А до того ж іще й погрозливі цидулки, вони не переставали надходити…
– Ви одержали ще якісь?
– Ще дві. Одну вкинули крізь вікно в дім, а другу – до поштової скриньки. Ось вони – якщо хочете їх прочитати.
Кредок скинув поглядом на цидулки. Вони були надруковані на машинці, як і перша. В одній було: «Тепер це довго не триватиме. Приготуйся».
На другій був грубо намальований череп зі схрещеними кістками, а під ним підпис: «Це ти, Марино».
У Кредока підскочили брови.
– Дуже по-дитячому, – сказав він.
– Тобто ви не вважаєте їх небезпечними?
– Навпаки, – сказав Кредок. – Розум убивці здебільшого дитячий. Ви справді не маєте уявлення, містере Рад, хто міг би їх надіслати?
– Ані найменшого, – сказав Джейсон. – Я не можу позбутися відчуття, що це просто якийсь моторошний жарт, не більше. Мені навіть здалося… – він завагався.
– Що вам здалося, містере Рад?
– Можливо, це хтось із місцевих людей, той, кого надихнуло отруєння в день свята. Можливо, він терпіти не може акторської братії. У сільській місцевості бувають диваки, які вважають гру на сцені зброєю диявола.
– То ви вважаєте, що небезпеки для життя міс Ґреґ не існує? А як же історія з кавою?
– Я навіть не знаю, як ви довідалися, – сказав Рад із роздратуванням у голосі.