– Ти подбаєш про мене, Джинксе? Заприсягнися, що ти про мене подбаєш…
– Я дбатиму про тебе завжди, – сказав Джейсон Рад. – До самого гіркого кінця.
Її очі широко розплющилися.
– Ти був такий дивний, коли це сказав.
– Дивний? Який саме – поясни.
– Я не можу цього пояснити. Ти був схожий на клоуна – на клоуна, який сміється з чогось жахливо сумного, чого більше ніхто не помітив…
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
І
Наступного дня інспектор Кредок прийшов навідати міс Марпл – він був стомлений і пригнічений.
– Сідайте й розташовуйтеся зручно, – сказала вона. – Я бачу, вам довелося пережити важкі дні.
– Я не люблю терпіти поразку, – сказав інспектор Кредок. – Два вбивства за двадцять чотири години. О, я набагато менше тямлю у своїй роботі, ніж думав. Налийте мені філіжанку міцного доброго чаю, тітонько Джейн, дайте тоненький бутерброд і розважте мене своїми спогадами про те, як добре колись жилося в Сент-Мері-Мід.
Міс Марпл співчутливо поклацала язиком.
– Зараз не час для такої приємної розмови, мій любий хлопче, і я не думаю, що чай із бутербродом вас задовольнить. Джентльмени, коли їх наздоганяє розчарування, прагнуть випити чогось міцнішого, ніж чай.
Як і завжди, міс Марпл вимовляла слово «джентльмени» таким тоном, ніби говорила про якусь екзотичну породу ссавців.
– Я радила б вам випити міцного віскі із содовою, – сказала вона.
– Справді, тітонько Джейн? Що ж, не заперечую.
– Я вам наллю, – сказала міс Марпл, підводячись на ноги.
– О, ні. Не треба. Дозвольте, я сам. Або покличте оту Міс-не-знаю-як-її звуть.
– Нам не треба, щоб міс Найт пхала сюди свого носа, – сказала міс Марпл. – Вона має принести мені чай лише через двадцять хвилин, отже, ми маємо трохи часу, щоб спокійно поговорити. Ви дуже розумно зробили, що увійшли заскленими, а не парадними дверима. Тепер ми можемо трохи побути на самоті.
Вона підійшла до шафки, яка стояла в кутку, відчинила дверцята й дістала звідти пляшку, сифон із содовою і склянку.
– Ви завжди приберігаєте для мене якийсь сюрприз. Я б ніколи не здогадався, що ви зберігаєте у своїй кутовій шафці. А ви певні, що ви не прихований пияк, міс Марпл?
– Облиште, облиште, – докірливо сказала йому стара дама. – Я ніколи не була прихильником абсолютної тверезості. Міцний трунок завжди треба тримати в домі на випадок тяжкого потрясіння або нещасливого випадку. Він не має ціни, коли трапиться щось подібне. Або в тих випадках, коли до тебе в гості несподівано приходить джентльмен. Ось, беріть, – з тріумфом промовила міс Марпл, подаючи Дермоту ліки з виразом спокійного торжества на обличчі. – І не треба більше жартувати. Лише спокійно сидіть і розслабтеся.
– Чудові дружини, певно, були в часи вашої молодості, – сказав Дермот Кредок.
– Я переконана, мій любий хлопче, що жінка, яку ви собі уявляєте, не дуже годилася б для теперішніх часів. Молодих дівчат тоді не заохочували розвивати свій інтелект, і дуже мало з них здобували університетський диплом або якісь академічні звання.
– Існують переваги, важливіші за університетські звання, – сказав Дермот. – Одна з них передбачає, щоб дружина знала, коли чоловік потребує віскі з содовою, і наливала йому.
Міс Марпл усміхнулася приязно.
– А зараз, – промовила вона, – розкажіть мені все про все. Або розкажіть стільки, скільки вам дозволено мені розповідати.
– Я думаю, ви, либонь, знаєте не менше, ніж я. І дуже ймовірно, що приховуєте щось у вашому рукаві. Що ви скажете мені про вашу вірну помічницю міс Найт? Чи не вона, бува, вчинила злочин?
– Чому міс Найт має вчиняти злочин? Навіщо це їй? – із подивом запитала міс Марпл.
– Бо вона найменш імовірна особа, – сказав Дермот. – А найменш імовірні підозри нерідко виправдовуються.
– Зовсім ні, – енергійно заперечила міс Марпл. – Я завжди стверджувала і знову стверджую, – і не тільки в розмовах із вами, мій дорогий Дермоте, якщо ви дозволите мені так вас називати, – що найчастіше винуватцями виявляються ті, на кого підозра падає насамперед. Вона дуже часто падає на дружину або чоловіка, і дуже часто злочин скоюють саме вони.
– Ви маєте на увазі Джейсона Рада? – Він похитав головою. – Цей чоловік обожнює Марину Ґреґ.
– Я говорила в загальному плані, – з гідністю промовила міс Марпл. – Спочатку ми знали тільки те, що вбито місіс Бедкок. Ми запитували себе, хто міг би це зробити, і перша підозра природно впала на чоловіка. Тож треба було дослідити таку можливість. Потім ми вирішили, що реальним об’єктом злочину була Марина Ґреґ, і тут нам знову довелося шукати людину, яка перебувала найближче до Марини Ґреґ, почавши, як я вже сказала, з її чоловіка. Оскільки немає сумніву, що чоловіки нерідко хочуть позбутися своїх дружин, хоч іноді, безперечно, вони тільки хочуть позбутися своїх дружин, але до реального діла справа не доходить. Але я погоджуюся з вами, мій дорогий хлопче, що Джейсон Рад усім серцем любить Марину Ґреґ. Щоправда, це може бути дуже вправна акторська гра, але не думаю. І, безперечно, неможливо знайти мотив для його бажання її позбутися. Якби він хотів одружитися з іншою жінкою, то це було б для нього простіше простого. Розлучення – якщо мені буде дозволено так сказати – це друга природа кінозірок. Практичних вигод від її смерті він би теж не отримав. Він далеко не бідний чоловік за всіма можливими стандартами. Має власну кар’єру й, наскільки я розумію, робить її дуже успішно. Тож ми маємо звернути свій погляд кудись-інде. Але побачити на цьому полі когось іншого дуже важко. Атож, дуже важко.