– Ви ж сказали, що все дуже просто, – нагадав їй Джейсон Рад.
– Усе було так просто, – промовила міс Марпл, – що ніхто нічого не зміг побачити.
Худорлявий дворецький піднявся сходами.
– Прийшов інспектор Кредок, сер, – повідомив він.
– Будь ласка, скажіть йому, щоб він приєднався до нас, – мовив Джейсон Рад.
Дворецький знову зник, і через мить або дві інспектор Кредок уже підіймався сходами.
– Це ви! – вигукнув він, звертаючись до міс Марпл. – Як ви тут опинилися?
– Я приїхала на Інчі, – пояснила міс Марпл, спричинивши те саме нерозуміння, до якого завжди призводила ця репліка.
Стоячи за нею, Джейсон Рад постукав пальцем по лобі із запитливим виразом обличчя. Дермот Кредок похитав головою.
– Я говорила містерові Раду… – сказала міс Марпл, – Чи дворецький уже пішов?
Дермот Кредок подивився вниз на сходи.
– Так, він уже відійшов. Він нічого не зможе почути – сержант Тідлер подбає про це.
– Тоді все гаразд, – сказала міс Марпл. – Ми могли б поговорити в окремій кімнаті, але я волію зробити це тут. Тут ми перебуваємо на місці, де все сталося, що робить зрозуміння набагато легшим.
– Ви говорите про той день, – запитав Джейсон Рад, – коли тут відбувалося свято, про той день, коли було отруєно Гізер Бедкок?
– Атож, – сказала міс Марпл, – і я стверджую, що все відбулося дуже просто, якщо ми подивимося на все тверезим оком. Усе почалося, ви повинні зрозуміти, з того, якою людиною була Гізер Бедкок. Було неминучим, що одного дня щось подібне станеться з Гізер.
– Я не розумію, що ви маєте на увазі, – сказав Джейсон Рад. – Я взагалі нічого не розумію.
– Тут справді треба пояснити дещо. Розумієте, коли моя подруга, – місіс Бентрі, – яка була тут, описувала мені цю сцену, вона процитувала рядки з вірша, яким я дуже захоплювалася у своїй юності, вірша, що належав любому лордові Теннісону. Той вірш називається «Леді з Шейлота».
Вона трохи підвищила голос:
Ось що там побачила місіс Бентрі або їй здалося, що побачила, хоч вона процитувала вірш трохи неправильно і сказала «скарано» замість «проклято», можливо, те слово більш відповідало тій ситуації. Вона бачила, що ваша дружина розмовляє з Гізер Бедкок, чула, як Гізер Бедкок щось розповідає вашій дружині, і побачила той приречений вираз на обличчі вашої дружини.
– Хіба ми не повторювали все це багато разів? – мовив Джейсон Рад.
– Так, але ми мусимо повернутися до цього ще раз, – сказала міс Марпл. – На обличчі вашої дружини був той вираз, але вона дивилася не на Гізер Бедкок, а на картину. На картину усміхненої щасливої матері, яка тримає на руках щасливу дитину. Помилка місіс Бентрі була в тому, що хоч на обличчі Марини Ґреґ і відбився вираз приреченості, те прокляття долі стосувалося не Марини. Воно стосувалося Гізер Бедкок. Гізер була приречена від тієї миті, коли заговорила і стала розповідати про випадок зі свого минулого.
– Ви не могли б говорити трохи ясніше? – мовив інспектор Кредок.
Міс Марпл обернулася до нього.
– Зараз ви все зрозумієте. Просто ви нічого про це не знаєте. Ви й не могли про це знати, бо ніхто не розповів вам про те, що насправді говорила Гізер Бедкок.
– Як же ніхто не розповів? – запротестував Дермот. – Вони розповідали мені знову й знову. Кілька людей розповідали мені про це.
– Так, – сказала міс Марпл, – але ви не знаєте, про що розповідала тоді Гізер Бедкок, бо сама вона не розповіла вам про це.
– Вона навряд чи могла б мені щось розповісти, адже вона була вже мертва, коли я сюди приїхав, – сказав Дермот.
– Справді так, – сказала міс Марпл. – А тому ви знаєте тільки, що вона була хвора, але підвелася з ліжка й примусила себе піти на якесь свято, де вона зустрілася з Мариною Ґреґ, і поговорила з нею, і попросила в неї автограф, і одержала його.
– Я знаю, – сказав Кредок із легким нетерпінням. – Я все це чув.
– Але ви не чули однієї надзвичайно важливої фрази, бо ніхто не думав, що вона має якусь вагу, – сказала міс Марпл. – Гізер Бедкок лежала в ліжку тому, що захворіла на краснуху.
– На краснуху? А яке це, в біса, має значення?
– Насправді це дуже легка хвороба, – сказала міс Марпл. – Людина майже не почувається хворою, коли підхоплює її. У вас на обличчі висип, який дуже легко запудрити, й у вас температура, але не дуже висока. Ви почуваєте себе достатньо добре, щоб вийти на люди, якщо вам захочеться. А тому мало хто звернув увагу на те, що в місіс Бедкок була тоді краснуха, хоч вона й сказала про це. Місіс Бентрі, наприклад, розповіла тільки, що місіс Бедкок була тоді хвора й лежала в ліжку чи то з вітрянкою, чи то з кропив’янкою. Містер Рад сказав, що то був грип, але, звичайно, сказав так умисне. Проте, думаю, Гізер Бедкок сказала Марині Ґреґ, що в неї була краснуха, але вона встала з ліжка й прийшла зустрітися з Мариною. І саме в цьому ховається відповідь на всю проблему, бо краснуха – хвороба надзвичайно заразна. Люди підхоплюють її дуже легко. Але існує ще один факт, про який не слід забувати. Якщо жінка заражається цією хворобою в перші чотири місяці – наступне слово міс Марпл вимовила з легкою вікторіанською сором’язливістю – е… е… вагітності, то це може спричинитися до жахливого результату. Вона може призвести до того, що ненароджена дитина народиться сліпою або психічно ненормальною.