Вона обернулася до Джейсона Рада.
– Я навряд чи помилюся, містере Рад, коли скажу, що ваша дружина народила дитину з психічними відхиленнями й що вона ніколи не змогла отямитися від того шоку. Вона завжди мріяла мати дитину, а коли дитина нарешті народилася, то замість щастя принесла їй трагедію. Трагедію, про яку вона ніколи не забула, не дозволила собі забути і яка мучила її, наче глибока рана, наче страшна одержимість.
– Це справді так, – сказав Джейсон Рад, – Марина захворіла на краснуху десь на початку своєї вагітності, і лікар потім сказав їй, що саме ця хвороба спричинилася до психічної ненормальності, з якою народилася її дитина. То не був випадок спадкового ідіотизму або чогось такого. Лікар намагався допомогти їй, але його зусилля ні до чого не призвели. Вона ніколи не знала, ані як, ані від кого вона підхопила ту хворобу.
– Атож, – провадила міс Марпл, – вона ніколи про це не знала до одного дня, коли досить дивно вдягнена жінка піднялася цими сходами й розповіла про той випадок – більше того, розповіла про це з превеликою втіхою! З таким виглядом, ніби вона пишається своїм учинком! Вона здавалася сама собі винахідливою й хороброю, вона, мовляв, виявила велику мужність, підвівшись зі свого лікарняного ліжка, намастивши обличчя макіяжем, і пішовши зустрітися з актрисою, від якої вона була в такому захваті, й одержавши від неї автограф. Цим своїм учинком вона потім вихвалялася протягом усього свого життя. Гізер Бедкок нікому не хотіла завдавати шкоди. Вона не хотіла завдати шкоди, але не випадає сумніватися в тому, що такі люди, як Гізер Бедкок (і як моя стара подруга Елісон Вайлд), здатні накоїти багато шкоди, тому що їм бракує – не доброти, на доброту вони здатні – справжнього розуміння того факту, як їхня поведінка або їхні дії можуть відбитися на інших людях. Вона завжди думала про те, що її вчинок приносив їй, і ніколи не присвячувала жодної думки тому, що він міг означати для когось іншого.
Міс Марпл лагідно похитала головою.
– Тому вона померла, як бачите, унаслідок причини, захованої в її власному минулому. Ви можете собі уявити, що та мить означала для Марини Ґреґ. Я думаю, містер Рад розуміє це дуже добре. Я думаю, вона плекала всі ці роки люту ненависть до невідомої особи, яка стала причиною її трагедії. І ось раптом вона зустрілася з тією особою віч-на-віч. І ця особа весела, радісна й задоволена собою. Це було занадто для неї. Якби вона мала час подумати, заспокоїтися – переконати себе розслабитися, але вона не мала часу. Перед нею була жінка, що зруйнувала її щастя, зруйнувала психіку та здоров’я її дитини. Вона хотіла її покарати. Вона хотіла вбити її. І, на жаль, засоби були в неї під рукою. Вона мала при собі пігулки всім відомого заспокійливого засобу кальмо. Дуже небезпечного наркотику, бо перевищувати його дозу було вкрай ризиковано. Зробити це було надзвичайно легко. Вона вкинула пігулки у власний келих. Якби хтось помітив, що вона робить, – всі настільки звикли, що вона постійно підбадьорює себе або заспокоює різними трунками, – то навряд чи звернув би на це увагу. Я думаю, що в міс Зелінські лише виник здогад. Марина Ґреґ поставила свій келих на стіл і тут-таки підштовхнула руку Гізер Бедкок у такий спосіб, що та розлила власний трунок на свою нову сукню. І тут у цій історії виник певний ребус. А чому? Тому що деякі люди не вміють користуватися присвійними займенниками.
– Це нагадало мені ту покоївку, про яку я вам розповідала, – сказала міс Марпл, обернувшись до Дермота. – Мені було відомо тільки те, що Ґледіс сказала Черрі – мовляв, їй дуже прикро, що сукню Гізер Бедкок було зіпсовано коктейлем, який розлився на неї. Але їй здалося дуже дивним, що вона зробила це умисне. Але кажучи «вона», Ґледіс мала на увазі не Гізер Бедкок, а Марину Ґреґ. Ґледіс тоді сказала: вона зробила це умисне! Вона підбила руку Гізер. То був не просто незграбний рух, а вона хотіла підбити її. Ми знаємо, що вона стояла дуже близько до Гізер, бо нам розповіли, що вона сама витерла сукню Гізер і свою власну, перш ніж запропонувати їй свій коктейль.