– Це справді було, – замислено промовила міс Марпл, – досконале вбивство, бо воно було здійснене в одну мить, під напливом емоцій. Марина Ґреґ не дала собі жодної хвилини на сумніви або роздуми. Вона хотіла, щоб Гізер Бедкок померла, і через кілька хвилин Гізер Бедкок була вже мертва. Вона, либонь, не усвідомлювала всієї серйозності свого вчинку, не думала про ту небезпеку, яку він на неї накличе. Але потім вона це зрозуміла. Вона була налякана, жахливо налякана. Вона боялася, що хтось бачив, як вона вкинула отруту до власного келиха, що хтось помітив, як вона підбила руку Гізер, боялася, що хтось звинуватить її у смерті Гізер. Вона бачила лише один шлях до порятунку. Наполягати на тому, що замах був учинений проти неї, що вона мала стати жертвою. Вона випробувала цю гіпотезу спочатку на своєму лікарі. Заборонила йому розповідати про це своєму чоловікові, бо, думаю, знала, що обдурити його не вдасться. Вона робила фантастичні речі. Вона писала погрозливі цидулки самій собі й улаштовувала так, щоб їх знаходили в найнесподіваніших місцях у найнесподіваніші моменти. Одного дня вона отруїла в студії власну каву. Либонь, її поведінку було б легко розгадати, якби хтось підозрював, що провина за вбивство Гізер Бедкок лежить на ній. Але про це здогадувалася лише одна людина.
Вона подивилася на Джейсона Рада.
– Це тільки ваша теорія, – сказав Джейсон Рад.
– Ви можете так казати, якщо хочете, – провадила міс Марпл, – але ви чудово знаєте, містере Рад, – хіба ні? – що я кажу правду. Ви це знаєте, бо ви знали про все від самого початку. Ви знали про це, бо чули, як Гізер згадала про свою краснуху. Ви все знали, і ви докладали неймовірних зусиль, щоб урятувати її. Ви не усвідомлювали собі, що йдеться не тільки про те, щоб приховати причину однієї смерті, смерті жінки, що, на вашу думку, сама накликала на себе смерть. Потім до першої смерті додалася смерть Джузеппе, який був шантажистом, але також людським створінням. І смерть Елли Зелінські, до якої ви ставилися, як я розумію, з великою симпатією. Ви робили все можливе, щоб захистити Марину й водночас утримати її від подальших злочинних дій. Ви хотіли відвезти її в якесь безпечне місце. Ви хотіли мати її під своїм постійним наглядом, бути впевненим, що більше нічого такого не станеться.
Вона зробила паузу й, підійшовши до Джейсона, лагідно доторкнулася до його руки.
– Мені вас дуже шкода, – сказала вона, – дуже шкода. Я розумію, яку агонію довелося вам пережити. Ви дуже її кохали, чи не так?
Джейсон Рад злегка відвернувся.
– Про це, думаю, знали всі.
– Вона була таким чудовим створінням, – лагідно промовила міс Марпл. – І володіла таким дивовижним обдаруванням. Вона була наділена великою силою кохання й ненависті, але не вміла стояти твердо на ногах. А це для кожної людини трагедія – якщо вона не вміє стояти на своїх ногах твердо. Вона не хотіла розлучатися з минулим і ніколи не хотіла бачити майбутнє таким, яким воно є, а лише таким, яким вона його собі уявляла. Вона була великою актрисою і прекрасною, проте дуже нещасливою жінкою. Як чудово вона зіграла Мері, королеву Шотландії! Я ніколи її не забуду.
Сержант Тідлер несподівано з’явився на сходах.
– Сер, – сказав він, – ви дозволите мені звернутися до вас?
Кредок обернувся.
– Я повернуся, – сказав він Джейсону Раду й пішов до сходів.
– Пам’ятайте! – гукнула міс Марпл йому навздогін, – бідолашний Артур Бедкок не має жодного стосунку до цих подій. Він прийшов на свято, бо йому хотілося бодай мигцем подивитися на дівчину, з якою він одружився багато років тому. Але, думаю, вона навіть не впізнала його. Ви як гадаєте? – запитала вона Джейсона Рада.
Джейсон Рад похитав головою.
– Певно, що не впізнала. Вона жодного разу не згадала мені про нього. Не думаю, – додав він замислено, – щоб вона впізнала його.
– Думаю, не впізнала, – сказала міс Марпл. – Хай там як, – додала вона, – а в нього й на думці не було вбивати її абощо. Пам’ятайте про це, – сказала вона, коли Дермот Кредок почав спускатися сходами.
– Йому не загрожувала ніяка небезпека, можу запевнити вас, – відповів їй Кредок, – та коли ми з’ясували, що він був першим чоловіком Марини Ґреґ, ми, природно, повинні були допитати його щодо цієї справи. Не турбуйтеся про нього, тітко Джейн, – додав він стишеним голосом і поквапився сходами вниз.