Коли фортецю бувало закінчено і приведено належним чином у стан оборони, – вона підлягала облозі – й дядько Тобі з капралом закладали першу паралель. – Прошу не переривати моєї розповіді зауваженням, що перша паралель має бути на відстані, принаймні, трьохсот сажнів від головних фортечних споруд – і що я не залишив для неї жодного вільного дюйма; – бо для розширення фортифікаційних робіт на лужку дядько Тобі дозволяв собі вдиратися в город, що межував із ним, і тому зазвичай прокладав свої першу і другу паралелі між рядами качанової та кольорової капусти. Зручності й незручності такої системи буде детально розглянуто в історії кампаній дядька Тобі й капрала, яких те, що я нині пишу, є тільки нарис, і займе він, якщо розрахунки мої правильні, всього три сторінки (хоча буває, що і наймудріші розрахунки перевертаються). – Самі кампанії займуть стільки ж книг; тому боюся, як би ця однорідна матерія не виявилася занадто важким вантажем у такому легковагому творі, як цей, якби я став оспівувати їх у нім, як свого часу збирався, – звичайно, краще буде надрукувати їх осібно – ми над цим подумаємо – а тим часом задовольняйтеся наступним нарисом.
Розділ XXІІ
Коли місто з його укріпленнями бувало закінчено, дядько Тобі й капрал приступали до закладки своєї першої паралелі – не навмання або як-небудь – з тих же пунктів і на тих же відстанях, що і союзники у своїй аналогічній роботі; регулюючи свої апроші й атаки вістями, що їх черпав дядько Тобі зі щоденних відомостей, – дядько і капрал просувалися протягом усієї облоги нога в ногу з союзниками.
Коли герцог Мальборо займав яку-небудь позицію, – дядько Тобі теж займав її. – І коли фас якого-небудь бастіону або оборонні споруди бували зруйновані артилерійським вогнем, – капрал брав мотику і робив такі ж руйнування – і так далі; – вони вигравали простір і захоплювали одне укріплення за одним, аж поки місто потрапляло до їх рук.
Для того, хто радіє чужому щастю, – не могло бути більш захоплюючого видовища, як, помістившись за живоплотом із грабів, у поштовий день, коли герцог Мальборо пробивав широкий пролом у головному поясі укріплень, – спостерігати, в якому піднесеному стані дядько Тобі у супроводі Тріма виступав із дому; – один із газетою в руці – інший із лопатою на плечі, готовий виконати те, що там було надруковано. – Яка щиросерда врочистість на обличчі дядька Тобі, коли він крокував до фортечного валу. Якою гострою насолодою зволожувалися його очі, коли він стояв над працюючим капралом, десять разів перечитуючи йому повідомлення, щоб Трім, боронь Боже, не пробив пролом на дюйм ширшим – або не залишив його на дюйм вужчим. – Але коли барабанний бій сповіщав здачу і капрал допомагав дядькові піднятися на укріплення, йдучи за ним із прапором у руці, щоб поставити його на фортечному валу. – Небо! Земля! Море! – Але який сенс у зверненнях? – з усіх ваших стихій, сухих чи вологих, ніколи не готували ви напою, що так п’янить.
По цій дорозі щастя багато років, без жодної перерви, крім тих випадків, коли по тижню або по десять днів уряд дув західний вітер, який затримував фландрську пошту і завдавав нашим героям на цей термін мук очікування, – але то були все ж муки щасливців, – по цій дорозі, повторюю, дядько Тобі й Трім рухалися багато років, і щороку, а іноді навіть щомісяця, завдяки винахідливості то того, то іншого, вносив до їх операцій яку-небудь нову вигадку або дотепне вдосконалення, застосування якого завжди відкривало для них нові джерела радості.
Кампанію першого року проведено було від початку до кінця за щойно викладеним простим і ясним методом.
Наступного року, після взяття Льєжа і Руремонда дядько Тобі вважав, що має право завести чотири красиві підйомні мости, з яких два були вже точно описані мною в попередніх частинах цього твору.
Наприкінці того ж року дядько завів також пару воріт із опускними ґратами; – ці останні були потім вдосконалені таким чином, що кожний прут ґрат міг опускатись окремо; а взимку того ж року дядько Тобі, замість нової одежі, яку він завжди замовляв до Різдва, пригостив себе красивою вартівнею, поставивши її в кутку лужка, там, де біля основи гласиса влаштовано було невелику еспланаду, на якій дядько тримав із капралом військові наради.
– Вартівня була на випадок дощу.
Усе це наступної весни було тричі вкрито білою фарбою, так що дядько Тобі міг почати кампанію з великим блиском.
Батько часто говорив Йорику, що якби таку річ зробив хто-небудь інший, а не дядько Тобі, всі угледіли б у цьому найвитонченішу сатиру на пишноту і помпу, якими Людовик XІV обставляв свої виступи в похід із самого початку війни, особливо ж того року. – Але це не в характері мого брата Тобі, – додавав батько, – добряк нікого не здатний образити.