– Я вважаю зроджування потомства таким же добродійним для світу, – сказав Йорик, – як і визначення довготи. —
– Звичайно, – сказала мати, – любов підтримує добру злагоду у світі. —
– У домі – дорога моя, ваша правда. – Вона наповнює землю, – сказала мати. —
– Але вона залишає порожнім небо – дорога моя, – заперечив батько.
– Дівування, – торжествуюче вигукнув Слоп, – ось що населяє рай.
– Вправно пущено, чернице! – сказав батько.
Розділ XXXІV
Батькові властива була така завзята, різка та хльостка манера вести суперечки, він так старанно колов і рубав направо і наліво, залишаючи у кожного по черзі пам’ять про свої удари, – що менше ніж за півгодини неодмінно підбурював проти себе все товариство – хоч би воно складалося з двадцяти осіб.
Вельми сприяла тому, що він залишався таким чином без союзників, його звичка завжди поспішно займати позицію, яку найважче було відстоювати; і треба визнати за ним справедливість: затвердившись на ній, він захищав її так відважно, що людині хоробрій і добрій боляче було бачити, коли його звідти вибивали.
Ось чому Йорик хоча і часто нападав на батька – проте ніколи не дозволяв собі пускати при цьому в хід усі свої сили.
Дівоцтво лікаря Слопа в завершальній частині попереднього розділу спонукало його цього разу стати на бік обложеного батька, і він збирався вже обрушити всі християнські монастирі на голову лікаря Слопа, як до кімнати увійшов капрал Трім доповісти дядькові Тобі, що його тонкі ясно-червоні штани, в яких передбачалося зробити атаку на місіс Водмен, не підійдуть; бо кравець, розпоровши їх, аби вивернути, виявив, що вони вже вивернуті. – Ну так виверніть їх знову, братику, – із жвавістю мовив батько, – адже доведеться ще не один раз їх вивертати, перш ніж справу буде зроблено. – Вони вже наскрізь прогнили, – сказав капрал. – Тоді хай там що, – сказав батько, – замовте, братику, нову пару – бо, хоча мені відомо, – вів далі батько, звертаючись до всього товариства, – що вдова Водмен вже багато років по вуха закохана в брата Тобі й пускала в хід усякі жіночі штуки та хитрощі, щоб пробудити в нім почуття у відповідь, але тепер, коли вона його спіймала, – лихоманка її піде на спад. —
– Вона досягла своєї мети. —
– У цьому становищі, – вів далі батько, – про яке Платон, я переконаний, ніколи не думав, – любов, бачте, не стільки почуття, скільки посада, на яку вступає людина, як брат Тобі вступив би в який-небудь армійський корпус, – однаково, чи любить він військову службу, чи ні – перебуваючи на ній – він поводиться так, як якби він її любив, і користується кожним випадком, аби показати себе людиною відважною.
Ця гіпотеза, як і всі гіпотези мого батька, була достатньою мірою прийнятна, і дядько Тобі хотів зробити тільки одне заперечення – що мало у Тріма цілковиту підтримку – проте батько ще не дійшов свого висновку. – Ось чому, – вів далі батько (повертаючись до своєї теми), – хоча всім відомо, що місіс Водмен прихильна до мого брата Тобі, – і мій брат Тобі, зі свого боку, прихильний до місіс Водмен, і в природі речей ніщо не перешкоджає музиці загриміти хоч сьогодні ж увечері, проте я ручаюся, що мине рік, а вони все ще не зіграються.
– Ми погано розпорядилися, – мовив дядько Тобі, запитливо подивившись в обличчя Тріму.
– Я б заставив мою шапку монтеро, – сказав Трім. – Ця шапка монтеро, як я вам уже сказав, була постійною ставкою Тріма, і позаяк він її підновляв того самого вечора, збираючись іти в атаку, – це сильно піднімало її ціну. – Я б, з дозволу вашої милості, заставив мою шапку монтеро проти шилінга – якби пристойно було, – вів далі Трім (роблячи уклін), – пропонувати парі вашим милостям. —
– Нічого непристойного в цьому немає, – сказав батько, – це просто мовний зворот; адже кажучи, що ти заставив би шапку монтеро проти шилінга, – все, що ти хочеш сказати, означає, що, на твою думку…
– Нумо, що, на твою думку?
– Здається, вдова Водмен, з дозволу вашої милості, не протримається й десяти днів. —
– Звідки у тебе, – глузливо вигукнув лікар Слоп, – це знання жінок, приятелю?
– З любовної історії з однією папістською церковницею, – сказав Трім.
– З бегінкою, – пояснив дядько Тобі.
Лікар Слоп був занадто розгніваний, аби прислухатися до пояснення дядька; на додачу батько скористався цією критичною хвилиною, щоб обрушитися на всіх черниць і бегінок без розбору, називаючи їх туподумними, протухлими неробами, – Слоп не міг це стерпіти – а оскільки дядькові Тобі і Йорику теж потрібно було вжити деяких заходів, першому – відносно своїх штанів, а другому – відносно четвертого розділу своєї проповіді – для успіху атаки, що чекала кожного з них наступного дня, – то товариство розійшлось, і батько залишився сам. Щоб заповнити півгодини вільного часу до сну, він звелів подати собі перо, чорнило та папір і написав дядькові Тобі такого повчального листа: