У цілому життя Стерна до появи «Трістрама Шенді» небагате на події. Це було життя приватної людини, яке пройшло переважно в провінції, далеко від столичної політичної та літературної арен, одноманітне і рутинне життя сільського священика, яке, однак, залишало достатньо часу для його справжнього життя, інтелектуального й творчого, якому віддавався Стерн. Був у житті Стерна і просвіток – замок Скелтон його університетського приятеля і далекого родича Джона Холла-Стівенсона, одного з тих аристократів-ексцентриків, на яких так багата Англія XVІІІ століття (до речі, його вважають прототипом Євгенія у «Трістрамі Шенді»). Тут збиралося веселе вільнодумне товариство, яке своїм девізом обрало девіз Телемського абатства у Рабле – «Роби, що хочеш», і прозвало себе «демоніаками». В ньому цінувалися не лише розваги, а й дотепність, вільна гра розуму, нешанобливе ставлення до здорового глузду й прописних істин. Атмосфера, що панувала в цьому товаристві, була сприятлива для автора «Трістрама Шенді» й «Сентиментальної подорожі». Крім того, в замку Стівенсона була чудова бібліотека, яка стала джерелом непересічної ерудиції письменника. «Схибнутий замок», як його зазвичай називали в Йоркширі, знаходився на відстані приблизно сорока миль від Лісового Саттона, який Стерн обрав собі за постійне місце проживання, та незважаючи на завантаженість – виконання обов’язків вікарія у двох парафіях і каноніка у Йоркмінстері, – він, схоже, був частим гостем у цьому замку. Тож чи варто дивуватися вишукано розкутій, дотепній світській манері спілкування з читачами сільського пастора – автора «Трістрама Шенді».
Коли був надрукований «Трістрам Шенді», Стернові виповнилося 46 років. Відомостей про ці роки життя письменника у нас небагато, майже всі вони взяті з його мемуарів, які він писав для доньки і які містять лаконічні записи й обмаль розгорнутих історій та коментарів. Значно більше ми знаємо про Стерна останніх восьми років життя – тих, що наступили за публікацією його першого роману. Під кінець життя Стерна його плин радикально змінився, із скромного пастора з глухого куточка Йорку він перетворився на публічну особу: став часто виїжджати до столиці, зав’язалося жваве листування з кореспондентами в Англії та поза її межами, передусім у Франції. Ці листи відбили не лише події його життя, але й плани, думки й переживання, надаючи багатий матеріал біографам. З Лісового Саттона він переїхав до Коксволда; будинок священика при коксволдській церкві, у якому Стерн проживав з 1760 пo 1768 рік (у наш час там музей), отримав назву Шенді-хола. Свій час він поділяв між Шенді-холом, де, в основному, перебігав його творчий процес, і Лондоном, куди він навідувався у видавничих справах і де часом надовго затримувався у справах світських.
Наприкінці життя у Стерна загострюється хвороба – сухоти, на які він страждав змолоду, й узимку 1761–1762 рр. він бере дозвіл на річну відпустку, наводить лад у справах – на випадок смерті – й не без труднощів (ще не закінчилася Семирічна війна й Англія перебувала з Францією у стані війни) виїжджає до Франції. У Парижі він зробив зупинку, – і тут виявилося, що його слава перелетіла Ла-Манш, у французькій столиці він був прийнятий ще з більшим інтересом та захопленням, ніж у Лондоні. Причому, на відміну від Лондона, в Парижі до нього поставилися прихильно в літературних колах, зокрема Вольтер і Дідро. У Парижі Стерн знайомиться з культурною та інтелектуальною елітою Франції, зокрема зближується з енциклопедистами, особливо з бароном Гольбахом і Дідро, знайомиться з Кребійоном-сином, автором знаменитого роману рококо «Помилки сердця і розуму», іншими діячами мистецтва.