Дія роману відбувається в реальній повсякденно-побутовій обстановці, яка змальовується з повнотою й докладністю, що перевершує побутові романи Філдинга й Смоллета. Художній простір твору – це «маленький, біля чотирьох миль в діаметрі кружечок землі», центром якого є Шенді-хол, будинок Вальтера Шенді, батька Трістрама. Заселений дім людьми, спосіб життя, думання й почування яких Стерн означує як «шендизм». На йоркському діалекті «shan» чи «shandy» означає «людина з дивацтвами», «без царя в голові». Як відомо, класичний англійський роман пов’язаний зі сферою комічного й пародійного, однією з його характерних рис є наявність героїв-диваків. У «Трістрамі Шенді» ця його особливість знаходить концентроване втілення, можна сказати, що заселений твір одними диваками. «Шендизм» піднімає дивацтво до рангу своєрідної житейської філософії. Автор довірливо зізнається читачам, що «пише необразливу, безтолкову веселу шендіанську книгу, яка буде благодійною для ваших сердець – аби лише її зрозуміли».
Характерним для цієї «шендіанської» книги є те, що кожний з її героїв наділений своїм «коником» («hobby horse») – захопленням, що є або виглядає дивацтвом; але герой вкладає в «коника» себе і через нього розкривається як особистість. Як пояснює автор, коники – «це забаганки, примхи, нав’язливі ідеї, ексцентричності», «щось таке, за що хапається людина, щоб вислизнути зі звичайної течії життя, втекти на годинку від життєвих тривог і турбот». У тогочасній «серйозній» літературі характери будувалися навколо домінуючої пристрасті, у гумориста Стерна такими стрижнями характерів виступають «коники». Власне, Стерн у своїй книзі пропонує новий принцип побудови характерів.
На «кониках» в його романі гарцюють усі герої, і «коники раз у раз закушують вудила, – прощавай тоді тверезий розум та обачливість». У Вальтера Шенді такий «коник» – його інтелектуальні вправи. Він вважає, що володіє «мистецтвом найтонших роздумів» і заповнює час розробкою різних «наукових» теорій, як то «нозологія» чи вплив імен на долі їхніх носіїв, виявляючи при цьому неабияку ерудицію. Він нарікає на долю за те, що вона дала йому в супутниці життя «жінку, якій неможливо втовкмачити в голову найпростіший силогізм» і яка поспішає згодитися з усім, що говорить її учений чоловік, якому найбільше хочеться подискутувати на ту чи іншу тему. В образі цього провінційного доморощеного резонера тонко пародіюється Просвітництво, зокрема вчення про розум та його діяльність.
Інший коник у брата Вальтера, дядька Тобі, колишнього офіцера, пораненого в пах: він захоплюється фортифікацією і, побудувавши на лужку зі своїм слугою капралом Трімом фортецю і траншеї, захоплено розігрує її взяття. На відміну від свого красномовного брата, дядько Тобі не здатен докладно й кілька слів зв’язати, але йому в його простоті притаманна якість, що найбільше цінується автором, – природна доброта. Своїх «коників» мають і інші персонажі роману, а для Трістрама, оповідача, «коником» є саме написання книги. Характерно, що хід асоціативного мислення персонажів нерідко визначають саме їх «коники». Вони структурують особистість персонажів, надають певне спрямування їхнім очікуванням, їхньому сприйняттю й інтерпретації оточуючої їх дійсності. А що «коники» у персонажів Стерна різні, то й «несуть» вони їх різними змістовими площинами, рідко надаючи можливість порозумітись.
Щодо Трістрама, ім’я якого винесене в заголовок твору, то Стерн уникає давати відомості, на основі яких читач міг би скласти про нього більш-менш стале уявлення. Залишається лише гадати, хто ж він і яке його справжнє обличчя? І того більше, чи є автором цього твору Трістрам, чи це лише гра, а справжнім автором є Йорик – пастор, який з’явився на початку твору. Так чи інакше, поява Йорика, цього донкіхотівського типу дивака, була потрібна хоча б вже для того, щоб витворити атмосферу толерантності й людяності, яка домінуватиме до останніх сторінок цього твору. Естафету пастор Йорик передасть дядечку Тобі, поведінка якого у буквальному сенсі матеріалізує загальновідому метафору «муху не образить». Доволі часто Вальтера Шенді потрактовують як вмістилище раціонального первня в людині, його брата Тобі – почуттєвого. Але чіткої визначеності письменник уникає у змалюванні всіх своїх персонажів, дотримуючись думки, що кожна людина по-своєму складна і її не підігнати під дефініції і схеми.