«Тепер дозвольте мені розібрати причини моєї необмеженої довіри до цих людей. – По-перше, я вважаю неймовірним, аби хто-небудь із них використав мені на шкоду владу, яку я їм доручаю; – на мій погляд, чесність є непоганий засіб для досягнення практичних цілей у світі; – я знаю, що успіх людини в житті залежить від незаплямованості її репутації. – Словом, я переконаний, що вони не можуть мені зашкодити, не заподіявши собі самим ще більшої шкоди.
«Але припустимо, що справа йде інакше, саме, що їх вигода полягала б у протилежному способі дій; що за відомих обставин банкір міг би, не псуючи своєї репутації, присвоїти мої статки і пустити мене по світу, – а лікар міг би навіть відправити на той світ і після моєї смерті заволодіти моїм майном, не знеславивши ні себе, ні свого ремесла. – На що ж у них можу я в таких випадках покластися? – Релігія, найпотужніший із усіх двигунів, відпадає. – Особиста вигода, друге по силі спонукання, діє рішуче проти мене. – Що ж залишається мені кинути на іншу чашу терезів, аби переважити цю спокусу? – Овва! У мене немає нічого, – нічого, окрім речі, яка легша за мильну бульбашку, – я мушу покластися на милість честі або іншого подібного до неї непостійного почуття. – Слабка порука за два дорогоцінні мої блага: – власність мою і моє життя!
«Якщо, виходить, ми не можемо покластися на моральність, не підкріплену релігією, – то, з іншого боку, нічого кращого не можна чекати від релігії, не пов’язаної з моральністю. Проте зовсім не рідкість побачити людину, що стоїть на дуже низькому моральному рівні, яка все-таки надзвичайно високої думки про себе як про людину релігійну.
«Вона не лише пожадлива, мстива, невблаганна, – але не така як слід навіть щодо простої чесності. – Проте, оскільки вона громить невіру нашого часу, – ревно виконує деякі релігійні обов’язки, – по двічі на день ходить до церкви, – шанує таїнства – і розважається деякими допоміжними засобами релігії, – вона обманює свою совість, вважаючи себе на цій підставі людиною релігійною, що виконує всі свої обов’язки по відношенню до Бога. Завдяки цьому самообману така людина в духовній своїй гордості дивиться зазвичай зверху вниз на інших людей, у яких менше показної набожності, – хоча, можливо, вдесятеро більше моральної чесності, ніж у неї.
«Це теж тяжкий гріх під сонцем, і я гадаю, що жодне помилкове переконання не наробило свого часу більше зла. – На доказ розгляньте історію римської церкви». (– Що ви під цим маєте на увазі? – закричав лікар Слоп.) – «Пригадайте, скільки жорстокості, вбивств, пограбувань, кровопролиття» (– Нехай звинувачують власну впертість, – закричав лікар Слоп) – «освячено було релігією, не керованою суворими вимогами моральності.
«У яких тільки країнах на світі…» (При цих словах Трім почав робити правою рукою коливальні рухи, то наближаючи її до проповіді, то простягаючи на всю довжину, і зупинився тільки після закінчення фрази.)
«У яких тільки країнах на світі не чинив спустошень хрестоносний меч збитого з пантелику мандрівного рицаря, що не щадив ні віку, ні заслуг, ні статі, ні громадського становища; б’ючись під прапорами релігії, що звільняла його від підпорядкування законам справедливості й людинолюбства, він не виявляв ні тієї, ні другого, безжально топтав їх ногами, – не зважаючи на крики нещасних і не знаючи співчуття до їх лих».
– Я бував у багатьох битвах, з дозволу вашої милості, – сказав із зітханням Трім, – але в таких жахливих, як це, мені бути не доводилось. – У мене рука не піднялася б навести рушницю на беззахисних людей, – хоч би мене зробили генералом. – Та що ви розумієте в таких справах? – сказав лікар Слоп, подивившись на Тріма з презирством, на яке зовсім не заслуговувало чесне серце капрала. – Що ви розумієте, приятелю, в битві, про яку говорите? – Я знаю те, – відповів Трім, – що ніколи в житті не відмовляв у пощаді людям, які мене про неї просили; – а щодо жінок і дітей, – вів далі Трім, – то перш ніж у них прицілитись, я б тисячу разів позбувся життя. – Ось тобі крона, Тріме, можеш випити сьогодні з Обадією, – сказав дядько Тобі, – а Обадія отримає від мене іншу крону. – Нехай Бог благословить вашу милість, – відповів Трім, – а я вважав би за краще віддати свою крону цим бідним жінкам і дітям. – Ти у мене молодчина, Тріме, – сказав дядько Тобі. – Батько кивнув головою, – наче бажаючи сказати – так, він молодець. —