Боже ти мій! – як би ми прекрасно тоді попрацювали! – які чудеса я б здійснив! – і скільки натхнення знайшов би я в собі, почавши писати для таких читачів! – А ви – праведне небо! – з яким захватом засіли б ви за читання. – Але на жаль! – це занадто – мені зле – при цій думці я від захвату непритомнію! – це більше, ніж сили людські можуть винести! – підтримайте мене – у мене голова обертом пішла – в очах потемніло – я помираю – мене вже немає. – На допомогу! На допомогу! На допомогу! – Але постійте – мені знову стало краще: я починаю передбачати, що коли це пройде, всі ми залишимось, як і раніше, великими дотепниками – і, отже, дня не проведемо у злагоді один з одним: – буде стільки сатир і сарказмів – знущання і злих жартів, кепкувань і кпинів – стільки випадів із-за рогу й ударів у відповідь, – що нічого, окрім розбрату, в нас не вийде. – Непорочні світила! як ми перегриземось і передряпаємось, який здіймемо галас і ґвалт, скільки переламаємо голів, як старанно битимемо один одного по руках і влучатимемо в найвразливіші місця – де нам ужитися між собою!
Але ж, з іншого боку, всі ми будемо також людьми надзвичайно розсудливими і без зусиль залагоджуватимемо справи, як тільки вони почнуть розладнуватися; хоч би ми спротивіли один одному вдесятеро більше, ніж стільки ж чортів і чортиць, усе-таки ми будемо, дорогі мої ближні, уособленням чемності й доброзичливості – молока й меду – у нас буде друга обітована земля – рай на землі, якщо тільки така річ можлива, – так що, загалом, ми виплутаємося досить пристойно.
Усе, через що я хвилююсь, і про що турбуюсь, і що особливо мучить мою уяву нині, це – як мені взятися за свою справу; адже вашим милостям добре відомо, що згаданих небесних дарів – дотепності і розсудливості, які я б бажав бачити щедро відпущеними вашим милостям і мені самому, – припасено на нас усіх лише певна кількість на потребу і на користь усього людського роду; вони посилаються нашому великому всесвіту такими крихітними дозами, розкиданими там і тут по різних затишних куточках, – виливаються такими ріденькими цівками і на таких величезних відстанях одна від одної, що чудуєшся, як вони ще не видихались або як їх вистачає для екстрених потреб усіх великих держав і густо населених імперій.
Щоправда, тут потрібно враховувати ту обставину, що на Новій Землі, в північній Лапландії і в усіх холодних і похмурих областях земної кулі, розташованих у безпосередній близькості від Арктики й Антарктики, – де всі турботи людини протягом майже дев’яти місяців підряд обмежені вузькими межами її барлогу – де духовне життя пригнічене і зведене майже до нуля – і де людські пристрасті й усе, що з ними пов’язане, заморожені, як і самі ті краї, – там, у тих краях, цілком досить нікчемних зачатків розсудливості – а що стосується дотепності – те без неї обходяться зовсім і абсолютно – бо оскільки ні іскри її там не вимагається – то ні іскри її й не відпущено. Нехай охоронять нас ангели Господні! Яке там, мабуть, нудне заняття управляти королівством, вести битву, або укладати договір, або змагатися в перегонах, або писати книгу, або зачинати дитину, або керувати засіданням провінційного капітулу, при такому значному браку дотепності й розсудливості! Змилосердьтеся, більше не думатимемо про це, а вирушимо якнайскоріше на південь, у Норвегію, – перетнемо, якщо вам охота, Швецію через маленьку трикутну провінцію Ангерманію до Ботнічного озера; поїдемо уздовж його берегів західною і східною Ботнією в Карелію і далі, по державах і провінціях, прилеглих до північної сторони Фінської затоки і північно-східної частини Балтики, до Петербурга і вступимо в Інгрію; – а звідти відправимося напростець через північні частини Російської імперії – залишаючи Сибір трохи ліворуч – доки аж потрапимо в саме серце російської й азіатської Татарії.
І ось, під час цієї довгої подорожі, в яку я вас відправив, ви спостерігаєте, що у місцевих жителів справи йдуть куди краще, ніж у щойно покинутих нами полярних країнах; – насправді, якщо ви приставите щитком руку до очей і вглядитесь уважніше, то можете помітити деякі слабкі іскорки (так би мовити) дотепності разом із солідним запасом доброго простого домашнього розуму, за допомогою якого, враховуючи його кількість і якість, вони відмінно управляються, – коли б у них того й іншого було більше, порушилася б належна рівновага, і я переконаний на додачу, що їм не трапилася б нагода пускати ці надлишки в хід.