— Що це у вас? — спитав Гааке.
— «Перно». Замінник абсента.
— Ага, знаю. Це той напій, від якого французи стають імпотентами? — Гааке посміхнувся. — Вибачте. Я мав на думці не вас особисто.
— Абсент справді заборонений, — мовив Равік. — А це його нешкідливий замінник. Абсент викликає неплідність, а не імпотентність. Тому його й заборонили. А це анісова горілка. На смак схожа на солодцеву.
Виходить, я можу говорити, подумав він. Навіть не дуже видно, що я схвильований. Відповідаю легко, гладенькими фразами. Десь глибоко в мені шаленіє чорний вихор, а на поверхні спокійно.
— Ви тут живете? — спитав Гааке.
— Так.
— Віддавна?
— Весь час.
— Розумію, — сказав Гааке. — Тутешній німець. Ви тут народилися?
Равік кивнув головою.
Гааке випив коньяк.
— Дехто з наших найкращих людей також народився не в Німеччині. Заступник фюрера — в Єгипті. Розенберг — у Росії. Дарре походить із Аргентіни. Все залежить від світогляду, правда?
— Тільки від нього, — відповів Равік.
— Я так і думав, що ви погодитесь зі мною. — На обличчі в Гааке світилося задоволення. Він ледь нахилився вперед і, здавалося, клацнув під столиком підборами. — Між іншим, дозвольте відрекомендуватися — фон Гааке.
— Горн, — так само церемонно відповів Равік.
Це був один із його попередніх псевдонімів.
— Фон Горн? — перепитав Гааке.
— Авжеж.
Гааке кивнув головою. Він перейнявся ще більшою довірою до Равіка, побачивши в ньому гідного себе однодумця.
— Ви, мабуть, добре знаєте Париж, правда ж?
— Більш-менш.
— Звичайно, я питаю не про музеї.— Гааке посміхнувся з виглядом бувальця.
— Я все чудово розумію.
Цей арійський претендент на надлюдину, видно, хоче погуляти, але не знає, куди йому поткнутися, міркував Равік. Якби його затягти десь у глухий закуток, у відлюдну пивницю, в якийсь забутий бордель, майнула в нього думка. Кудись, де б ніхто не перешкодив…
— У вас тут є де розважитись, еге ж? — спитав Гааке.
— Ви недавно в Парижі?
— Через кожні два тижні я навідуюся сюди днів на два або на три. Своєрідний контроль. Дуже важливе завдання. За останній рік ми тут багато встигли зробити. Неймовірні успіхи. Я не можу говорити про це, але… — Гааке посміхнувся. — Тут можна купити мало не кожного. Продажна наволоч. Ми дізналися майже все, що хотіли. І без ніякої розвідки. Вони самі нас інформують. Зрада батьківщини як різновид патріотизму. Наслідок багатопартійної системи. Кожна партія продає інші, а водночас і батьківщину. Аби тільки самій мати зиск. А нам цього й треба, в нас тут повно однодумців. У впливових колах. — Він підняв чарку, побачив, що вона порожня, і знов поставив її на столик. — Вони зовсім не озброюються. Гадають, що, коли будуть беззбройні, ми від них нічого не вимагатимем. Аби ви знали, скільки в них літаків і танків… Зі сміху вмерти можна. Кандидати на самогубців, та й годі.
Равік уважно слухав. Він був зосереджений до краю, а проте навколо нього все пливло, ніби він спав і от-от мав прокинутися. Столики, офіціанти, приємна вечірня метушня, машини, що проїздили вулицею, місяць над дахами, яскраві світляні реклами на фронтонах будинків… А навпроти нього — балакучий убивця, який має на своєму рахунку сотні жертв і який зруйнував йому життя.
Повз їхній столик пройшли дві жінки в елегантних вузьких костюмах і всміхнулися до Равіка. То були Іветта й Марта з «Озіріса». Сьогодні вони мали вільний вечір.
— Шикарні, бісові душі! — сказав Гааке.
Заманити в якусь бічну вуличку, думав Равік. У безлюдну вузьку вуличку. Або в Булонський ліс.
— Ці дами заробляють на життя коханням, — сказав він.
Гааке подивився їм услід.
— А непогані. Ви, мабуть, добре розумієтесь на цьому, га? — Гааке замовив ще чарку коньяку. — Дозвольте пригостити вас?
— Дякую. З мене досить «перно».
— Кажуть, що в Парижі є фантастичні борделі. Такі, що збожеволіти можна. З демонстрацією і так далі.
Очі в Гааке блищали. Так самісінько, як тоді, кілька років тому, в залитій яскравим світлом катівні гестапо.
Я не повинен про це згадувати, думав Равік. Тепер не повинен.
— А ви хіба ніколи не були в жодному з таких місць? — спитав він.
— У деяких був. З пізнавальною метою, звичайно. Хотів побачити, як може занепасти народ. Але то були напевне не найцікавіші з них. А крім того, в таких місцях треба бути дуже обережним. Щось не так — і ти вже скомпрометований.