Равік усміхнувся.
— Однаково — стерво чи свята. Все залежить від того, як ми самі до цього ставимося. Хіба ти, мирний відвідувачу борделю з шістнадцятьма жінками, можеш зрозуміти це? Кохання — не гендляр, що хоче отримати прибуток з капіталу. А уяві досить кількох цвяхів, щоб розвісити на них свої шати. І байдуже, золоті вони, залізні чи навіть іржаві… Де воно зачепиться, там і застряне. Кожен кущ — терновий чи трояндовий — стане дивом із «Тисячі й одної ночі», коли на нього накинути покривало з місячного світла й перламутру.
Морозов ковтнув вина.
— Ти надто багато говориш, — сказав він. — А крім того, все це неправда.
— Я знаю. Але в цілковитій темряві навіть блудний вогник — світло, Борисе.
Від площі Етуаль непомітно надійшла срібними ногами прохолода. Равік приклав долоні до запітнілої чарки з вином. Шкіра відчула холод. У серці також був холод. Його приніс глибокий подих ночі, а разом із холодом Равік раптом відчув глибоку байдужість до своєї долі. До своєї долі й до свого майбутнього. Чи не був він уже колись у такому стані? Так, був, пригадав він, в Антібі. Коли переконався, що Джоан покине його. То була байдужість, що перейшла в спокій. І тепер він так само спокійно вирішив не тікати. Ніколи більше не тікати. Це було пов’язане одне з одним. Він спізнав і помсту, і кохання. З нього досить. Це не все, але більшого й не можна вимагати від життя. Він убив Гааке й не поїхав з Парижа. І не поїде. Це зв’язане одне з одним. У чомусь тобі пощастить, а від чогось, треба відмовитися. Це не означало, що він опустив руки. Просто спокійно вирішив так всупереч будь-якій логіці. Його вагання перейшло в рівновагу. Щось стало на своє місце. Треба почекати, зосередитись, оглянутись навколо. То була якась майже містична віра в щастя. Поки буде маленький перепочинок, треба зібратися на силі. Ніщо більше не мало для нього значення. Всі річки зупинилися. Вночі утворилось озеро, що дедалі збільшувалось, і ранок покаже, в який бік із нього потече вода.
— Мені пора йти, — сказав Морозов, глянувши на годинник.
— Іди, Борисе. А я ще трохи посиджу.
— Хочеш натішитись останніми вечорами перед кінцем світу, га?
— Саме так. Усе це ніколи більше не повториться.
— Хіба це погано?
— Ні. Ми також більше не повторимось. Учорашній день минув, і ніякі сльози, ніякі благання не повернуть його назад.
— Ти надто багато говориш. — Морозов підвівся. — Дякуй долі, що ти живеш наприкінці доби. Погана була доба.
— Зате наша. А ти надто мало говориш, Борисе.
Морозов уже стоячи допив свою чарку. Він поставив її на столик так обережно, ніби вона могла вибухнути, й витер бороду. Він був у звичайному костюмі, великий, огрядний.
— Не думай, що я не розумію, чому ти не хочеш тікати, — спроквола сказав він. — Дуже добре розумію, костоправе-фаталісте.
Равік повернувся до готелю зарані. У вестибюлі він побачив якогось худенького хлопця, що самотою сидів на канапі. Коли він зайшов, хлопець якось дивно махнув обома руками і схопився з місця. Равік помітив, що в нього тільки одна нога. З другої холоші штанів визирала брудна розсохла дерев’янка.
— Докторе… Докторе…
Равік придивився пильніше. У тьмяному світлі вестибюля він розглядів хлоп’яче обличчя, на якому від вуха до вуха світилася радісна усмішка.
— Жанно? — вражено мовив він. — Ну певне, Жанно!
— Впізнали! Таки я! Чекаю на вас цілий вечір. Аж сьогодні після обіду нарешті роздобув вашу адресу. Уже кілька разів пробував випитати її в тієї старої відьми з клініки. У старшої сестри. Але вона все торочила, що вас немає в Парижі.
— Мене й справді якийсь час не було.
— А сьогодні вона врешті сказала, що ви живете тут. І я відразу прийшов.
Жанно сяяв.
— Щось погане з ногою? — спитав Равік.
— Ні! — Жанно поплескав дерев’янку, наче вірного собаку. — Нема нічогісінько. Хай би й довіку так було.
Равік глянув на дерев’янку.
— Бачу, ти домігся свого. Як ти владнав справу зі страховою компанією?
— Непогано. Вона оплатила мені механічний протез. А я в крамниці взяв замість нього гроші, втративши п’ятнадцять відсотків. Те, що я й хотів.
— А як твоя молочарня?
— Отож тому я й прийшов. Ми відкрили крамничку молочних продуктів. Маленьку, але й так добре. Мати продає. Я закуповую товар і проваджу рахунки. Знайшов добрих постачальників. Просто в селі.
Жанно пошкутильгав до витертої канапи і приніс брунатний пакунок, старанно перев’язаний шнурочком.