— А проти чого є?
— Проти того, що сталося з Люсьєною.
— А в лікарів хіба ніколи не буває невдач? — швидко спитала Буше.
— Набагато рідше.
— Пане! — Вона гордо випросталась. — Я чесна жінка і кожну попереджаю, що може вийти всяк. І жодна не повертається. Всі благають мене зглянутися на них. Плачуть, впадають у відчай. Нахваляються, що накладуть на себе руки, якщо я не допоможу їм. Яких тільки сцен тут не набачишся! Вони падають мені в ноги і благають порятувати їх. Бачите, як он на тій шафці обдерта на ріжку поліровка? Це одна заможна дама з відчаю так її обдряпала. Я їй допомогла. Хочете ще щось побачити? У кухні в мене стоїть десять фунтів сливового повидла, яке та дама мені вчора прислала. Просто з вдячності, бо гроші вона вже заплатила. Я вам ось що скажу, пане. — Голос у неї підвищився і зміцнів. — Можете звати мене шарлатанкою… А ось інші мене звуть добродійницею і ангелом.
Вона підвелася. Її кімоно величними брижами спадало донизу. Канарка в клітці враз заспівала, ніби на команду. Равік також устав. Він розпізнавав на відстані мелодраму. Але й знав, що мадам Буше не перебільшує.
— Ну добре, — сказав він. — Буду йти. Для Люсьєни ви якраз не стали добродійницею.
— Аби ви побачили, яка вона була, коли прийшла до мене! Чого їй ще треба? Одужала, дитини нема — це ж те, чого вона хотіла. Та ще й за клініку не треба платити.
— Вона ніколи вже не матиме дитини.
Мадам Буше на мить розгубилася, потім незворушно сказала:
— Тим краще. Не знатиме лиха, задрипана хвойда.
Равік збагнув, що тут нічого не досягнеш.
— До побачення, мадам Буше, — сказав він. — Цікаво було поговорити з вами.
Вона підступила до нього. Равікові не хотілося подавати їй руку. Але мадам Буше мала на думці зовсім не це. Притишивши голос, вона по-змовницькому сказала:
— Ви розважний чоловік, пане. Розважніший за інших лікарів. Шкода, що ви… — Вона затнулася й підбадьорливо глянула на нього. — Інколи бувають такі випадки… що мені дуже знадобився б добрий лікар…
Равік нічого не відповів. Він чекав, що вона ще скаже.
— Вам би це не зашкодило, — додала мадам Буше. — Саме в особливих випадках.
Вона дивилася на нього, мов кішка, яка вдає, що милується пташкою.
— Часом трапляються дуже заможні клієнтки… Звичайно, гонорар наперед, і… можете бути спокійні, цілком спокійні щодо поліції… Гадаю, вам не завадили б кількасот франків додаткового заробітку. — Вона поплескала його по плечі.— Такий показний чоловік, як ви…
Усміхнувшись на весь рот, вона знов узяла в руки пляшку.
— То що ви скажете?
— Дякую, — мовив Равік, відхиливши пляшку. — Більше не треба. Я багато не п’ю.
Щоб відмовитись, він зробив над собою зусилля, бо коньяк був чудовий. Пляшка не мала фабричної етикетки, отже, напевне походила з якогось першорядного приватного льоху.
— А про те, що ви сказали, я подумаю. Я скоро знов загляну до вас. Хотів би подивитися на ваші інструменти. Може, щось пораджу вам.
— Я покажу вам свої інструменти, як ви прийдете знов. А ви мені покажете свій диплом. Довіра за довіру.
— Ви вже мені виявили певну довіру.
— Анітрохи, — посміхнулася мадам Буше. — Я лише зробила вам пропозицію і будь-коли можу забрати свої слова назад. Ви не француз, чути з вашої вимови, хоч ви й добре розмовляєте по-французькому. Та й зовні ви не схожі на француза. Мабуть, ви втікач. — Вона ще відвертіше посміхнулася, дивлячись на нього холодними очима. — Вам не повірять, щонайбільше попросять показати французький диплом, якого у вас немає. У передпокої сидить службовець із поліції. Можете хоч і зараз донести на мене, як хочете. Але ви цього не зробите. А мою пропозицію добре обміркуйте. Адже ви не скажете мені ні свого прізвища, ні адреси, правда?
— Не скажу, — відповів Равік, почуваючи себе переможеним.
— Так я й сподівалася. — Тепер мадам Буше справді скидалась на страхітливу, розгодовану кішку. — До побачення, мсьє. Подумайте над моєю пропозицією. Я вже давно хочу залучити до праці якогось лікаря-емігранта.
Равік усміхнувся. Він знав чому: такого лікаря можна було б цілком прибрати до рук. Часом би щось сталося, винним буде він.
— Я подумаю, — відповів Равік. — До побачення, мадам.
Він пішов темним коридором. За одними дверима почувся стогін. Равік здогадався, що в квартирі є кімната з ліжками, як палата в лікарні. Видно, там жінки після операції відлежуються кілька годин, поки зберуться на силі дочвалати додому.
У передпокої сидів стрункий чоловік зі смаглявим, оливкового кольору обличчям і підстриженими вусиками. Він пильно оглянув Равіка. Біля нього сидів Роже. На столі стояла друга пляшка витриманого коньяку. Побачивши Равіка, Роже несамохіть сягнув по пляшку, щоб сховати її, потім вищирився й опустив руку.