Дезі впивалася враженням, яке справила її новина.
— А ви що скажете? Цього вже ви, мабуть, не могли передбачити, правда? — спитала вона Равіка.
Він обережно вставив гілочку орхідеї назад у вузьку кришталеву вазу.
— Ні, справді не міг.
Дезі задоволено кивнула головою і взяла свою торбинку, пудреницю й рукавички.
— Треба бігти. В Луїзи о п’ятій коктейль. Буде її міністр. Чого там тільки не почуєш. — Вона підвелася. — До речі, Фері й Марта знов розлучилися. Вона повернула йому всі коштовності. Вже втретє. На нього це й досі справляє враження. Довірливе ягнятко. Гадає, що його кохають задля нього самого. Він поверне їй усе, та ще й докине щось у винагороду. Як завжди. Він ще не знає, але вона вже дещо нагляділа собі в Остертага. Він там завжди купує. Рубінову брошку. Великі квадратові камені, найчистіша голуб’яча кров. Марта мудра жінка.
Вона поцілувала Кет.
— Прощай, голубонько. Тепер ти хоч знатимеш, що діється на світі. Ти скоро виберешся звідси? — Вона глянула на Равіка.
Він перехопив погляд Кет і сказав:
— На жаль, ще не скоро.
Він подав Дезі хутро — темну норку без коміра. Аби таке Джоан, подумав він.
— Приходьте колись із Кет на чай, — сказала Дезі.— В середу в мене майже нікого немає. Можна буде спокійно погомоніти. Мене дуже цікавлять операції.
— Залюбки прийду.
Равік зачинив за нею двері й повернувся назад.
— Гарні смарагди, — сказав він.
Кет засміялася.
— Отаке раніше було моє життя, Равіку. Ви можете зрозуміти його?
— Можу. Чому ж ні? Чудово, якщо є змога так жити. Багато від чого вбережешся.
— А я його більше не можу зрозуміти.
Вона підвелася і обережно пішла до ліжка.
Равік простежив за нею.
— Властиво, байдуже, де жити, Кет. Більше вигод чи менше — не це важливе. Важливо тільки, на що ми витрачаємо своє життя. І то не завжди.
Кет простягла на ліжку свої довгі, гарні ноги.
— Усе стає неважливе, як пролежиш кілька тижнів у ліжку, а тоді починаєш ходити.
— Вам не обов'язково вже тут лежати. Як хочете, то перебирайтеся до «Ланкастера», тільки візьміть собі доглядачку.
Кет похитала головою.
— Я залишуся тут, аж поки не зможу виїхати з Франції. Тут я принаймні схована від таких Дезі, а то їх надто багато.
— Виганяйте їх до біса, коли вони приходять. Ніщо так не стомлює, як порожня балаканина.
Кет обережно випросталась на ліжку.
— А ви могли б подумати, що, незважаючи на свою любов до пліток, Дезі чудова мати? — мовила вона. — У неї двоє дітей, і вона їх дуже гарно виховує.
— Буває,— байдуже відповів Равік.
Кет натягла на себе ковдру.
— Клініка схожа на монастир, — мовила вона. — Тут наново вчишся цінувати найпростіші речі. Здатність ходити, дихати, бачити.
— Так, навколо нас повно щастя. Нахиляйся й бери.
Кет вражено глянула на нього.
— Я справді так вважаю, Равіку.
— Я теж, Кет. Лише найпростіше ніколи тебе не розчаровує. І за щастям можна далеко не ганятися.
Жанно лежав на ліжку. Перед ним на ковдрі були розкидані проспекти.
— Ти чому не світиш? — спитав Равік.
— Мені й так видно. В мене добрі очі.
То були проспекти з описом різноманітних протезів для ніг. Жанно добував їх як тільки міг. Останні йому принесла мати. Він показав Равікові один особливо барвистий проспект. Равік увімкнув світло.
— Ось найдорожчий протез, — сказав Жанно.
— Але не найкращий, — відповів Равік.
— Зате найдорожчий. Я заявлю страховій компанії, що мені необхідний саме такий. Звичайно, він мені взагалі не потрібний. Головне, щоб заплатили за нього. Я обійдуся дерев’янкою, аби лише отримати гроші.
— Страхова компанія має своїх лікарів, Жанно, і вони все перевірять.
Жанно ледь підвівся на ліжку.
— Ви вважаєте, що вони мені не оплатять протез?
— Оплатять, тільки, мабуть, не найдорожчий. Проте грошей на руки не дадуть. Вони подбають про те, щоб ти таки взяв оплачений протез.
— Ну, то доведеться взяти його й відразу продати. Звичайно, я щось на цьому втрачу. Відсотків двадцять. Як ви гадаєте, це не забагато? Я їм спершу запропоную десять. Може, варто зарані домовитися з крамницею? Що компанії до того, візьму я протез чи ні? Заплатити їм доведеться, а решта їх не обходить. Хіба ні?
— Певне. В кожному разі, можна спробувати.
— Ті гроші нам би стали в пригоді. Ми купили б за них прилавок і обладнання для молочної крамнички. — Жанно хитро всміхнувся. — Така нога на шарнірі і з усякими іншими штукенціями, мабуть, ого скільки коштує. Делікатна робота. Добрий протез.