Ще зовсім недавно він гордився тим, що нелегко вибити йому з очей сльозу. А хіба це добре? Та й що з того, що очі без сліз, як плаче душа? Наталя перша відійшла з життя, котру мав за рідну і дуже любив. Як же тепер житиме, знаючи, що більше не буде Наталі? Не озветься ніколи до нього, не напише навіть коротенького листа, як колись у Ленінград? Те, що останнім часом так схвильовано він думав про неї, хотів її знайти, було, либонь, лихим передчуттям: душа вже наперед озвалася й волала до рідної душі…
Присів на канапу: на підлозі, на сірому килимі, побачив чорну цяточку крові. Узяв полишену подушку поклав її собі на коліна, і серце мимоволі знову облили сльози. Ех, Наталя! Мабуть, після пострілу була ще жива, не хотіла вмирати, кричала, тому вбивця задушив її цією подушкою. А в нагані, певно, була одна куля, тому його й кинув, як непотріб. Чи розгадати цю загадку, коли стільки запитань, припущень та ще й переживань? Може, йому, поки ще не пізно, відмовитися від цієї справи? Пояснити, в чому річ, і передати іншому. Адже, коли в серці такі почуття, можна припуститися і непоправної помилки.
Проте аж уранці зняв трубку, набрав номер:
— Доброго ранку, товаришу майор.
— Доброго ранку, Вікторе, ти звідки? Я дзвонив тобі додому — де ж ти?
Лейтенант завагався. Не знав, як пояснити, чому повернувся на квартиру Мушників.
— Та от… сиджу на місці події.
— Що за власна вигадка? Де ж тебе вчили цьому — підміняти орган дізнання? Я пришлю працівника, і зараз же квартиру опечатай.
Віктор поцікавився:
— А що експертиза?..
— Займається, своє діло робить.
— Довго…
— У нашій справі, лейтенанте, поспішність ні до чого.
— Вибачаюсь, товаришу майор.
— Не вибачайся, і я колись був такий нетерплячий. Ну, кінчай, — і в трубці почулися короткі гудки.
Ось тобі й поговорив! — зневажливо подумав про себе Віктор, коли поклав трубку. І опустив голову на руки.
А може, це й краще, бо не довелося давати майорові делікатних і довгих пояснень, тягти себе за душу… та й зриватися на (першому ж ділі. Просто треба взяти себе в руки. Аби Павло, якщо він невинний, не постраждав ні трохи — убивця ж одержав своє по заслузі…
За дверима зачулися кроки. Віктор зупинився посеред кімнати, сподіваючись, що зараз побачить Павла. З'явилися двоє, чоловік і жінка, ті сусіди Вдовіни, що були понятими. Надумали ще щось сповістити? Усміхнувся Віктор і сказав:
— Проходьте, чого ж?
Жінка, як і раніше, була в чорній хустці. Вона увійшла першою.
— Чаю вип'єте? — спитала. — Не спали ж, мабуть, цілу ніч, то хоч чайку трохи…
Погодився Віктор:
— Чайку можна, спасибі.
Жінка пішла за чаєм. А чоловік не рушав із місця, стояв біля дверей — йому незручно. Чого б це? Чи він, Віктор, має суворий вигляд, чи цей дядько справи ніколи не мав з міліцією? Віктор запросив його увійти до кімнати і подав стілець:
— Сідайте ось.
Чоловік повагався, але став біля стільця, поторсав за спинку, ніби перевіряючи, чи справний, і обережно сів.
Жінка тим часом принесла готового чаю, котрий так смачно парував, що Віктор задоволено потягся до чашки, навіть потер руки. Нехай інші полюбляють каву — для нього кращого немає, як міцно заварений, ароматний чай. Зробив ковток, другий… Сусідка теж сіла.
— Не спимо і чуємо: ви теж не спите, все ходите, ходите!
— Такі тут тонкі стіни, що все крізь них чути?
— Ой, геть усе!
— А пострілу не чули?
— Хіба був якийсь постріл?
— Аякже. З нагана він її убив.
— Хто? Павло?..
Здивовано видивився на жінку, потім на чоловіка — що вони говорять?! Звинувачують Павла? Він навіть підхопився — готовий розпитати їх, що знають про сусіду. Та запитав здалеку:
— Ви вчора увечері справді були вдома? Відповіла Вдовіна;
— Аякже… Тільки чоловік на вісім годин ходив у кіно.
— І що ж ви дивилися? — спитав чоловіка.
— Про Фернанделя. Смішне таке… — І сусід, оживившись, почав радити йому, як приятелеві: — Обов'язково подивіться, коли ще не бачили. Відпочинете, про все геть забудете…
Мимоволі усміхнувся Віктор — радий би забутися. Може б, ще й сьогодні пішов на Фернанделя, коли б допомогло. Убита ж Наталя, яку він знав, любив. Він ні на хвилину не може мати спокою, мусить ламати голову, робити припущення, вивчати мотиви — чому, з приводу чого сталося це вбивство? Що спричинилося до того? Хоч відповість на всі запитання — й тоді не заспокоїться. Не зможе. Коли спокій прийде в його душу!