Ні, думав, не онука занепокоїла його, навпаки, приємно, що вчув її голос. Пообіцяв — при першій же можливості обов'язково піти з нею в ляльковий театр.
І раптом у думці промайнуло: Мушник! Чи не тоді стало на душі погано, коли після допиту розпорядився знову відвести його в камеру? Не вкладалося у голові майора: нащадок відважного бійця революції, якого сам Будьонний нагородив іменною зброєю, — раптом став злочинцем? Не хотів би мати він, майор, такого нащадка, хай би такий і не народився!.. І що Павло відстоює своє ім'я чесним, якось мимоволі викликає до нього прихильність, бо десь за ним — і славне ім'я Івана Москаленка, революціонера. Але чого прагне заляпати іншого? Наталя вже мертва, що їм тепер ділити з Погоріляком? Аж поморщився майор Ковальчук, немов йому плюнули в обличчя… І зрозумів нарешті, що його найбільше схвилювало, стривожило, вивело із себе. Скільки бо працює в органах міліції, а не пам'ятає, аби хтось із слідчих приступав до справи з нечистою совістю, із заплямованим сумлінням. Не було такого і не буде. Бо не може бути.
Віктор, згадав майор Ковальчук, одразу, як тільки прийшов в управління, викликав до себе глибоку симпатію. Тут уже людину відчуваєш. Може ще, скажімо, помилитися один, зате коли симпатизує хлопцеві увесь колектив, а не одна Марина… Майор усміхнувся, але тут же усмішка поблідла — замислився знову.
Відновлював у пам'яті допит — твердить Мушник, що Віктор з Наталею мали близькі зв'язки, а відколи лейтенант з'явився у місті — почали зустрічатися. Звісно, це ще злочин не такий, щоб за нього давати під суд, але Віктор — слідчий… Одразу після допиту хотів, було, звести їх обох, Павла й Віктора, в своєму кабінеті. Аби по їхній поведінці бачив, що в тому правда, а що ні… Щоб не помилився, не зробив якогось поспішного висновку — зламати ж бо життя людині легко! Не звів їх у себе, викликав одного лейтенанта. Поговорив з ним досить різко — й, може, тому тепер невдоволений?
Почув стук в одвірок.
— Увійдіть!
Чекав — угледить у дверях саме його, Віктора, та увійшла Марина. Посміхнувся:
— Ну не дивно було б на новенького, але ж ви у нас своя, а стукаєте. Я вже вам казав…
Марина зразу розгорнула папку:
— Я чекала Віктора Івановича, але, може, й вам буде цікаво…
Взяв із папки аркуш:
— Що це?
— З приладобудівного надіслали, мовляв, чи це не зв'язано із справою Мушника. Виписка з витверезника.
Пробіг очима кілька стандартних рядків:
— Але ж…
— Так, там названий не він, а якийсь Москаленко, але на заводі такого немає й ніколи не було.
Майор лишив протокол у себе. Пильно подивився на Марину, потім — їй услід і вже біля порога зупинив:
— Скажіть!
— Будь ласка…
— Ви й тепер про Віктора… Івановича хорошої думки?
Здивувалася:
— Хіба він щось накоїв?
— Ні, питаю з простої цікавості.
Здвигнула плечем:
— Коли казати правду…
— Навіщо неправда? Симпатичний?
— Гарний чоловік.
— А працівник?
— Молодий, але… нічого.
— Будуть із нього люди?
— Набереться досвіду… Чого ж?
І майор побачив, що Марина покусує губу.
— Щось собі подумали. Бачу по вас. Ну, ну?
— Згадала прислів'я: не святі горшки ліплять.
— Хочете сказати, що Віктор не святий?
Марина зашарілася.
— Пожартував, пожартував.
Вона швидко вийшла, боячись, щоб не питав щось далі.
Зробив висновок: коли вже він, майор Ковальчук, не йме тому віри, що Віктор міг когось обманути, то Марина буде ще й протестувати. Жіноча інтуїція в таких справах говорить багато, і, мабуть, Марина буде-таки права.
Але перед очима лежав протокол, надісланий з міського витверезника на приладобудівний завод. Майор вчитався в нього знову: інженер Москаленко, підібраний у сквері в тяжкому стані алкогольного сп'яніння, пробув у витверезнику з 25-го на 26 вересня від дев'ятої години вечора до шостої ранку, поки не очуняв…
Що ж, зміркував собі майор, для того й витверезник, щоб п'яні не валялися по вулицях та скверах… Нічого дивного, що й цього Москаленка довели до тями, потім відпустили. Москаленко… Стоп! На заводі такого немає — значить, хтось назвався чужим прізвищем? Повірили людині на слово, бо не було в неї при собі документів. Інженер, інтелігент. Чого ж не повірити? Так, так — Москаленко… Чи має ця виписка відношення до справи Павла Мушника? Пряме й безпосереднє! Москаленко — на ручці нагана, Москаленко — і у протоколі міського витверезника. Тут тільки не знати, чи не скористався хтось знайомством із Мушником. Жаль, що не зробили хлопці фотографію.