— І то — хліб. Але…
— Ну-ну… договорюйте.
— Коли ваше завдання — не тільки звинувачувати, але й захищати від несправедливих звинувачень — доведіть це зараз, у цій справі.
— Довели б — та ви нам, як навмисне, переплутуєте карти. Кажу — як навмисне, бо тут біда не тільки в злому наміру, як, напевне, у вашій нещирості. Заладили — у всьому винен я, ще й показали руки — ось цими руками її задушив. А потім — я не винен, я не вбивав, то інший… Дійшли аж до того, що назвали вбивцею молодого слідчого, вашого ж колишнього товариша — ви чомусь учора й не сказали, що з Віктором були спочатку друзями, грали в одній спортивній команді.
— Яке це має значення! — розгублено відповів Павло.
Майор вийняв пачку з сигаретами.
— Має значення — відвертість. І я в цьому вас переконаю. Скажіть, чому ви затаїли, що в ніч на неділю, коли стався злочин, були у витверезнику?
— Я… — Павло затявся: в його обличчя полум'ям ударив страшний сором, і він мимоволі закрив його долонями.
Майор зрозумів: своїм запитанням потрапив у ціль — тоді у витверезнику був саме він, Мушник! Павло несподівано почав проситися на волю:
— Я сам знайду вбивцю, лиш пустіть!
— Такого в нашій практиці ніколи не було.
— Хай не було — чому ж не може бути? В Америці, наприклад, найбільшого злочинця можуть звільнити під заставу.
— У нас — не Америка, де все купується за гроші. Нам дорога людина, а не капітал… Це азбучна істина.
— Проте із злочинністю борються і в Америці. Убивця — він усюди однаковий.
— У тому й суть, — підхопив майор. — І вбивця не сміє ходити на волі, бо за одним злочином може зробити другий, і вже ніякими грошима його вчинків не відшкодувати. Чимскоріше усякий злочинець буде ізольований — тим краще для суспільства, для кожного…
Недоговорив, бо у дверях, виструнчившись, став старшина міліції.
— Старшина Бородін. За вашим викликом, товаришу майор…
— А-а… прошу вас, старшина, проходьте.
Павло знову затулив обличчя руками: упізнав, не міг не упізнати чергового міліціонера з міського витверезника. Старшина повівся з ним тоді довірливо, порозумів, що він, Павло, як-не-як — інтелігент. Тепер усе спливе на поверхню! Майор навмисне голосно сказав:
— Товаришу Бородін, знайомтеся…
Мусив Павло зняти з лиця руки, а старшина, почувши від майора таке просте запрошення, теж вигукнув:
— Кого це я бачу? Москаленко, ви?..
— Москаленко, кажете? — перепитав одразу майор.
Старшина підтвердив:
— Аякже, Москаленко!
Павло несподівано для самого себе вирішив грати далі:
— Товаришу старшина, зовсім не Москаленко я, Мушник моє прізвище. Обізналися…
— Як то може бути? — здивувався той.
— А так, що я вас уперше бачу.
На це різко підвівся майор:
— Ну от що, Мушнику! Комедія закінчена!
Озлився й старшина:
— А я, дурний, повірив!.. Нещасний був, убитий якимсь горем. Плакав увесь час, поки не заснув. Думаю, напився чоловік з біди… Тому, коли назвався Москаленком, я й не став перевіряти. Пошкодував його на свою голову!
Майор сів. І запалив.
— От вам, Мушнику, і «право» на помилку. І ви після цього просите довір'я.
— Я упізнав його відразу, як тільки відкрив двері, — сказав старшина. — Чекай після цього, щоб я комусь повірив!
Не міг стримати усмішки майор Ковальчук:
— Ну це вже занадто! Вірити людям треба, обов'язково треба…
— Вір отаким!
— Гаразд. Ви вільні старшина. Спасибі.
Бородін скрушно похитав головою і вийшов, забувши навіть попрощатися.
Павло вже пошкодував, що обманув, образив людину. Хіба би що змінилося, якби назвав своє справжнє прізвище? Певно, тепер там тільки й мови — що про його злочин. Дивуються, жахаються, і ні в кого ніякого сумніву, бо він — під арештом!
А майор зітхнув:
— Якщо вам не дорогі святі імена, то як вам маю вірити, що ви не плямуєте ім'я чесної людини — не брешете на Віктора?
Нетерпляче засовався Павло на стільці:
— Я сам себе вже ненавиджу!
— Хочете сказати, що лихий попутав?
— Сам себе попутав… Назвався Москаленком, а підписався ж чесно — своїм прізвищем. Мабуть, ніхто цього й не побачив, не звернув уваги.
— Шукаєте пом'якшуючі обставини? Не треба…
— Чому? — розгубився ще більше Павло. Далі дивився з докором на нього майор:
— Тому, що такому прощення немає. Як ви могли? Діда, героя революції… Може, поясните?
— Наразі ніяке інше прізвище не міг собі згадати.
— Тільки дідове?
— Тільки… Тепер каюся.
— Ех, чоловіче, чоловіче!
Майор знову й знову перебігав очима протокол з витверезника й думав: коли б оце сидів перед ним тільки запідозрений у вбивстві на Підвальній, зразу б розпорядився звільнити його, бо справді з тим злочином він нічого спільного не має. Трагедія сталася о дев'ятій тридцять, а Мушник після дев'ятої був у витверезнику. Доти, певно, не одну годину просидів у закусочній, бо не міг напитися до безтями зразу.