— Аз усього цього треба винести урок: коли маєш багато, можна задовільнятися й малим, — хотілося Геннадієві показати свою студентську ерудицію.
Чи не перед нею, Веронікою? Віктор усміхнувся:
— Бачу, ти вже кинув збирати ікони. Колекціонуєш афоризми. Можу дати один наш, із юриспруденції: перше, ніж звинуватити, постарайся знайти оправдання.
— Це, по-нашому, напевне, означає: перше, ніж зайти, подумай, як вийти.
Вероніка щиро засміялася. Розвеселив її — таки Геннадій. І Віктор хлопцеві сказав:
— Бачу, ти дотепніший, а значить — умієш розмовляти з дівчатами краще. Здаюся, мовчу.
— Спасибі вам усім, що прийшли, — знову відсунув стільця Павло. — Так воно вже сталося, що Наталя розводила нас, та Наталя ж, бачите, тепер нас і звела. Назавжди. На все, що залишилося, життя.
І обняв за плечі Віктора й Геннадія.
ПЕТРО УГЛЯРЕНКО
Петро Володимирович Угляренко нар. 25 червня 1922 р. на хут. Мила Києво-Святошинського району в родині сільського шевця. У 1940 р. після закінчення середньої школи покликаний до лав Радянської Армії. Учився в авіаційному училищі. З перших днів війни — на фронті. Брав участь в обороні Москви, у Сталінградській операції, у битві на Курській дузі, в боях за визволення Києва, Праги. З лютого 1944 р. І до кінця війни — у Чехословацькій армії, у складі корпусу генерала А. Свободи. Після демобілізації, заочно здобуваючи вищу освіту, працював у газетах «Закарпатська правда» и «Советское Закарпатье», кореспондентом Українського радіо по Закарпатській обл., згодом — завідуючим редакцією художньої літератури видавництва «Карпати», головним редактором студії телебачення в Ужгороді. Очолював кілька років Закарпатську обласну письменницьку організацію. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю «За бойові заслуги», кількома військовими чехословацькими медалями. Член КПРС.
Перше оповідання надрукував ще учнем. Окремими виданнями вийшли: документальна повість «20 років за океаном» (1953), книги нарисів, оповідань та повістей «Рясний цвіт» (1954), «Серце матері» (1956), «Іван Мочкош з Ракошина» (1957), «Станція «Піонерія», «Над Боржавою верби шумлять» (1959), «Ой грайте, гуслярики» (1960), «Коли займається зоря», «Доброго ранку, земле» (1961), «Весняна заметіль», «Зустріч з любов'ю» (1962), «В горах Карпатах», «Поразка гросмейстера», «Сумління» (1963), «Неонові вогні» ((1965), «В далекий світ», «Шаги на улице» (1967), «Корінь сонця. З доріг життя» (1972); романи «Одкрий мені дорогу» (1964), «Тільки той, хто знав» (1966), «Талісман» (1969), «День гніву» (1970), «Князь Лаборець» (1971), «Після довгої ночі» (1975).