У ті дні в газетах, у «Комсомолке» і в «Литературной», з’явились статті про фемінізацію шкіл, дискусія почалась: чи добре, що у школах викладають одні жінки.
На думку Дьоміна, тут і сперечатися нема чого — погано! Хлопців слід би покликати до педагогічних інститутів. За комсомольськими путівками. Дітей виховувати, мабуть, не легше, ніж піднімати цілину чи перекривати Ангару.
Звичайно ж, для вчительок, особливо молодих, вона й ходила не так — гімнастка, чи бачите, й одягалась не так — модниця, і на зауваження огризалась — донька актриси Преторської.
У розмові з класною Дьоміну довелося майже допит учинити. Чи була вона комсомолкою? Була. А хто не був, у них у школі всі комсомольці. Мала стягнення? Здається, ні. Брала участь у громадській роботі? Так, танцювала в самодіяльності, грамоти одержувала на оглядах і з гімнастики цієї самої — дипломи. Проте — «на все здатна», така була у Валентини Лаврівни впевненість. У Дьоміна ж була інша — ні, не на все! «Все школа та школа, — зітхнула Валентина Лаврівна, — ледь що, одразу школа. А сім'я винна більше».
«Ви казали перед тим, що її діти любили, — допитувався Дьомін. — Виходить, були у неї якісь душевні якості, доброта, чуйність, адже діти — сама чистота». Валентина Лаврівна відповідала, що так, діти — сама чистота, але діти не люблять тихих, як це не дивно. «Діти більше люблять, знаєте, таких — з душком».
Дьомін признався їй, що чекав від учительки іншої реакції та й взагалі… Інших поглядів на дітей. Валентина Лаврівна не образилась. «Ви, молодий чоловіче, тільки починаєте працювати, і у вас, замість досвіду, в голові ще повно книжних аксіом. А я вже п'ятий рік у комісії в справах неповнолітніх». У Дьоміна ледве не вирвалось: «Тоді інша справа!», — але він усе-таки схопився — не личить слідчому ганьбити таку комісію.
Одне слово, просити у неї підтримки було безглуздо, вона людина факту, як і Шупта.
А Шупта казав Дьоміну після його доповідей: «Ти б у другу сім'ю пішов. Там, де троє дітей без матері».
Дьомін гарячкував: «Але я ж не виправдовую винуватих! А Маркс що казав? Держава навіть у «порушникові закону повинна вбачати людину, свою живу частку, в якій б'ється кров її серця». Шупта у відповідь посміхався: «З відзнакою, кажеш, закінчив? Ну-ну». І дивився на Дьоміна скоса, розглядаючи його по частинах.
Лапіна нарешті затримали в Саратові, у родичів, і етапували сюди. Він свідчив, що передав портфель Тані Бойко, просип віднести до себе додому і чекати дзвінка. Він заперечував змову, вона нічого не знала, не такий він тюхтій, щоб розкривати бабі справу, вона або розголосить, або сполошиться передчасно, і справа лопне. Дьомін йому вірив, і Шупта схильний був вірити, але Таня стояла на своєму — знайшла. Ніхто їй не передавав. Так вона заявила на очній ставці з Лапіним. І Лапін одразу ж переграв, примітивно, по-дурному: «Я не їй передавав, іншій чувисі, прізвище забув». Лише б відмовитися, дотриматись традиції. Відмова — як вища мета сама по собі. А що з того вийде барабір, йому начхати.
Втім, як і їй теж. Вона збрехала першого ж дня, а тепер самолюбство не дозволяло відступати. Говорила неправду вперто, торочила одне і те ж, але підозра в брехні ображала її до глибини душі. Можливо, тому, що поступово забувався той факт, що портфель вона все-таки принесла сама. «Я знайшла, я здала вам гроші, величезну суму, а все інше мене не обходить».
Якби вона кохала кого-небудь, то не зв'язалася б з Лапіним. Але досі вона любила тільки себе і нікому не дозволяла до себе доторкатися. Коли Лапін у перший же вечір спробував обняти її у темному під'їзді, вона його так відбрила, що він розгубився, покірно відступив і не став грубіянити. Уже хоча б по цьому вона могла сприйняти його як нормальну людину.
Лапін їй не передзвонив у той вечір, як обіцяв. Портфель стояв на підлозі, коло її ліжка, і ніяких підозрінь не викликав. Вона майже забула про нього.
Наступного ранку прийшла з магазину бабуся і розповіла про вбивство в ощадкасі біля парку. Таня ще лежала в постелі, була неділя, на роботу їй не йти. «Двоє хлопців убили жінку, — тужила бабуся, — троє сиріт залишилось. А ти щовечора гуляєш, я тут сиджу, на годинник дивлюсь та переживаю. Повний портфель з грішми забрали».