Уперше Кіра подумала: «Де Джоле?»
Ні його, ні Ісо на мостику не було жодного сліду.
— Здавайся, — знову сказав Гарріман. «Це кінець».
Адмірал Рассел витріщився на нього з відпущеною щелепою. Він дико озирнувся. Тоді рушив — неймовірно швидко, як на бойовій швидкості, ніби п’ятдесят років служіння амбіціям Землі зробили його ще смертоноснішим. Він схопив Лізабель за руку й притягнув її до себе. Його велика рука стискала її підборіддя. Він дістав свій табельний пістолет і приставив його до її грудей. — Ще ні, — прогарчав він.
Кіра чула, як голосно звучить у її вухах серцебиття.
Лізабель сильно вдарила Рассела ліктем у живіт.
Коли він підводився, вона вихопила з його руки пістолет. У Кіри перехопило подих, бо Лізабель акуратно вистрелила старому в колінну чашечку.
Потім вона підвела очі і знайшла Кіру.
«Сьомий рівень», — сказала вона.
На сьомому рівні агоге почалися сценарії захоплення заручників. Після враженої секунди Кіра кивнула. Дурна провина самого Рассела, якщо він дивився на Лізабель і бачив беззахисну дівчину замість одного з дітей-воїнів Землі, створених у системі, яку він допомагав розробити.
Рассел стогнав. Гарріман виглядав дещо враженим. — Ну, — сказав він, а потім замовк. Він помітив маленьку нерухому постать капрала Лін. Над нею сидів ще хтось, людина, яку Кіра взагалі не знала.
“Присягаюся, я нічого про це не знав!” почав Рассел між криками болю. “Це був Авлус, Гаррі - він перейшов межу - на мою думку, час для нового керівництва настав в ту хвилину, коли він кинувся робити бозна-що, я послав сюди свого найкращого медика - Бог свідок, ми не можемо дозволити собі її втратити…”
Кіра бачила, що Лін дихала. Її дихання було поверхневим і хрипким. На її боці була закривавлена подушка. Вона не була мертвою.
Кіра була такою впевненою. Вона бачила вираз Джоле.
«Я ніколи не думав, що вони були друзями, товаришами по зброї протягом десятиліть», — сказав Рассел.
Кіра ніколи не здогадувався, що в нього такий дратівливий голос. Вона обернулася й подивилася на нього.
«Де командир Джоле?» запитала вона. «І де Ісо?»
Рассел закліпав очима, здавалося, щиро здивований. У його світі, подумала Кіра, курсанти, щойно призначені — навіть щойно призначені до командування — не ставлять запитань адміралам.
— Відповідай мені, — сказала Кіра. Рассел подивився на Гаррімана, але той упав на коліна біля Лін і тепер був повністю поглинений своєю пораненою партнеркою; її голова лежала на його колінах, а його велика рука обережно гладила її сиве, як залізо, волосся.
«Джоле та Ісо», — сказала Кіра.
«Але ти лише помічниця Джоле», — сказав Рассел. Кіра дивилася на нього крізь невелику паузу, яка сказала їй, що саме він думав і що знав. Він незграбно закінчив: «…ADC».
— Коммандер, — сказала Кіра, — і маджо. Просте запитання, адмірале Рассел.
Рассел почав виглядати наляканим. Йшлося про час. Кіра не могла повірити, що він не боявся до цього, ніби для такого, як він, світ не міг піти не так. Він сказав: «Я не знаю. Я не знаю!»
«Я тут», — сказав Аві. «Тут все круто? Ніхто не пробував зробити жодних дірок у життєво важливих системах корабля? Круто, дякую, це значно полегшує моє життя, я дуже радий полетіти гігантським космічним кораблем із цієї скелі будь-якої миті. Чорт». Він щойно помітив картину з Лін та Гарріманом та людиною, яку Кіра вважала найкращим медиком Віктрікса. Кіра спостерегла, як він здригнувся й вирішила проігнорувати це. «Привіт, о безстрашний вождь, я дуже радий бачити, що ти все тримаєш під контролем. Я маю сказати вам, що у сержанта Сіф все налагоджено, і я маю на увазі надто багато немовлят. Діти мене жахають. Я сподіваюся, що ніколи більше не матиму з ними нічого спільного. І поки я розповідаю вам речі, я також тут, щоб сказати вам, що виявляється, ви не зможете підтримувати залізний контроль над шахрайською державою протягом десятиліть, не маючи принаймні хоч трохи розуму».
«Що таке?» запитала Кіра.
“Джоле”, - сказав Аві. “Він розкусив мене. Нас. Неважливо. Добре, що всі, хто нам подобається, вже на борту, так? І більша частина “Віктрікса” все ще тут, на жаль, але Сіф замкнула їх на нижніх рівнях. Звідти вони мало що зможуть зробити.
Кіра дивилася на нього порожнім поглядом.
“Він пішов вимкнути аґоґе, - повідомив Аві. “Він усе зрозумів. Гадаю, він узяв із собою Ісо для підстраховки в тіньовому просторі, на випадок, якщо я залишив йому якийсь сюрприз, коли він спробує його використати. І це передбачливо! Тому що я так і зробив.”
«Прокляття, — раптом вилаявся адмірал Рассел.
«І я думаю, що ви це зрозуміли, дуже добре, сер», — сказав Аві. «Добре! Ми йдемо!»