“Я не відчуваю себе щасливою”, - сказала вона.
Місія Магі у Страйк була зосереджена на конкретному моменті: прибутті принца Леру на Хризотеміду та натовпі, який мав зібратися, щоб спостерігати, як дипломати-зрадники вітають прибульця. Джоле розповів про очікувані міри безпеку: інопланетяни та люди, найсучасніша зброя майода — маджо були слабкими, але їхні дрони лякали — і невідома кількість Мудрості, яка здатна створювати будь-які види реальності… аж до скручування читів.
«Він помре», — сказала Кіра.
«Як ви думаєте, для чого Страйк?» сказав Аві. «Так, він помре. Вони повинні помирати».
Кіра не вважала його невимушений тон чесним. У його примружених очах був рівний погляд. Він був другом Мегі. “Він помре, і це нічого не змінить”, - сказала вона. “Він йде до натовпу. Він не повинен намагатися наблизитися до маджо. Він нічого не змінить, нічого не зупинить, він просто помре, вбиваючи їх, і це не матиме значення, і це неправильна місія!”
Вона не могла повірити, що це говорить її власний мозок. Але це була правда. Командування помилилося. Дядько Джоле помилився. Вони відправили брата Кіри на безглузду смерть. Їхнім обов’язком було підкорятися, але це було марнотратством, безглуздим і дурним.
Кіра намагалася не дозволяти собі до кінця думати про свою ідею, але ця можливість мала таку вагу, що спотворювала все навколо. Якщо Командування могло так помилятися щодо Магі, то, можливо, це була не єдина помилка, яку вони зробили. Можливо, вони помилялися і щодо Кіри. Можливо, вони неправильно оцінювали те, як людство потребувало її служіння.
Вона могла все змінити.
Вона могла показати Командуванню, на що вона справді здатна. Вона могла врятувати свого брата від безглуздої смерті. Вона могла сказати всесвіту, всесвіту Мудрості, який маджо вважали своїм: ви вбили наш світ, але ми все ще тут. Ми не забули. Ми не пробачимо.
Діти Землі ще живі.
І поки ми живі, ворог буде боятися нас.
Кіра притиснула руку до грудей, наче відчувши, як яскрава куля ясності розширюється там, як зірка. Вона повернулася до Аві, який невпевнено дивився на неї. Час, у неї не було часу. Коли вона повинна буде доповісти сержанту Сіф в дитячу? Відмова від призначення означала б відповідати на запитання, а Кіра не думала, що вона зможе утриматися від показу сяючого рішення всередині себе. Недостатньо просто сказати командиру Джоле, що він був неправий. Вона мала це довести. «Мені потрібна твоя допомога», — сказала вона.
«Я тобі допоміг», — сказав Аві. «А тепер що ти хочеш?»
«Я йду за ним».
У Аві запрацювала щелепа. «Добре, я беру це назад», — сказав він нарешті. «Ти не той тип правильного солдата. Ти божевільна. Що ти збираєшся робити?»
Кіра сказала правду. «Я збираюся врятувати життя мого брата. Ти збираєшся мені допомогти».
«Навіщо мені це робити?»
«Ти закоханий в нього», — впевнено сказала Кіра. «Чи не так?»
Це надавало сенсу їхній дивній дружбі. Це було єдине, що могло все пояснити. О, пристрасть Магі до програних справ не потребувала пояснень, але іншою половиною рівняння був Аві, який явно був засранцем. Проте Кіра і Магі належали до тієї самої ретельно спланованої лінії бойової породи: вся суть полягала в тому, щоб втілювати людську фізичну досконалість. Тож коли Магі - великий, красивий, досконалий солдат - помітив Аві, заговорив з ним, зацікавився його іграми та мріями, його уявними містами та садом на вершині скелі, чому б Аві, злому, гострому на язик, недружелюбнному маленькому педикові, яким він був, не закохатися в нього?
Кіра майже жаліла його.
Аві мав такий самий задуманий вигляд, як і тоді, коли Кіра сказала, що не звинувачуватиме його в копанні в конфіденційних файлах. «Це вас не бентежить?»
«Мені байдуже. Допоможіть мені його врятувати».
«У Геї немає кораблів середнього класу», — сказав Аві. «У нас все ще є тіньові двигуни дредноутів, але без чогось розміром з дредноут, щоб поглинути удар від стрибка, вони майже марні. Вони виводять перебіжчиків зі станції, скидаючи їх на астероїд нейтральної зони з триденним повітрям і маяком лиха. Але це працює лише як спосіб втекти, якщо вони не будуть намагатися вас затримати. А вони будуть намагатися затримати тебе, Валькірі».