Це все займало думки. Дванадцять днів Кірі не залишалося нічого іншого, як тільки думати. Спочатку вона не могла занадто багато рухатися, тому що її нога заживала, а потім усе стало гаразд, і вона була рада вибратися з жерстяної халупи, хоч Аві наполягав, що це надто небезпечно. Кіра була схильна довіряти своїй здатності оцінювати ситуацію зараз, незручно усвідомлюючи той акуратно складений план втечі, який вона виконала заради Магі. Тож вона робила віджимання та сухарики, коли відчувала нервозність через відсутність тренувань, і ковтала несмачну їжу, яку приносив для них Аві — вона була ненажерлива після того, як спалила резерви свого тіла, загоюючи ножову рану.
І вона думала. Вона продовжувала думати про те, що їй не подобалося, і вона казала собі, що це тому, що Аві був дисидентом, а Ісо був інопланетянином, і вони обидва якось до неї дотягнулися, за винятком того, що Кіра була надто впевнена у собі, щоб справді повірити, що вони це можуть. Аві все ще був плаксивим слабаком, коли це справді мало значення, а Ісо був просто маджо. Кіра все одно думала про те, що чула від них.
Можливо, тому, що вони обидва так багато говорили, це змусило її мозок почати говорити з собою.
Через все це десь у її грудях била тиха тривога. Було стільки всього, про що вона не подумала, коли покинула свій дім і свій рід, зробила себе зрадницею в очах Клео та в очах свого дядька Джоле, і одна з речей, про які вона не подумала, була: на планеті з двома мільйонами людей на ній Магі не виділявся так, як на станції Гея.
На Хризотеміді не було нічого чути про брата Кіри. На Хрізотеміді вона не знала, як його знайти.
Але на дванадцятий день виявилося, що Аві таки зробив це.
«Знайшов кого?» — сказав Ісо, дивлячись поміж ними, тріщаючи вухами догори й рухаючи ними, і Кіра зрозуміла, що це була цікавість. Ісо цікавило все.
«Не твоє діло», — сказали Кіра і Аві одночасно і обмінялися розуміючими поглядами. Однією з речей, про яку вона думала — у відчайдушній спробі уникнути євгенічних думок Ісо, які були надзвичайно логічними, але приводили до таких несподіваних висновків, що мали бути брехнею, — був Аві. Справи Аві, почуття, що завгодно, щодо Магі. Той, хто міг побудувати той сад на схилі скелі, був тим, хто бодай трохи розумів брата Кіри. Кіра відчула через це схвильованість і захищала брата, що їй не потрібно було робити відтоді, як Магі нарешті почав набирати вагу та зріст, але це її дивно втішувало. Це означало, що Аві повинен бути таким же серйозним, як і вона, щоб не допустити смерті її брата.
«Ось», — сказав Аві й передав Кірі особистий пристрій, на який він витратив половину своїх піратських грошей. «Ключ — магнолія».
«Магнолія», — повторила Кіра, і в кутку її зору спалахнула чиста стрічка — прогноз погоди та карта. Це було наче опинитися в агоге, хоча й без цінної бойової інформації, до якої Кіра звила. «Звичайно, тобі тут нікого вбивати не потрібно», — сказав Аві. «Карта дасть вам напрямок. Квартира п’ять. Передай йому привіт від мене».
«Ти даєш мені це?» — сказала Кіра — він тримався за пристрій, наче за дорогоцінну людську дитину, відколи вперше приніс його — а потім: — Ти не підеш зі мною?
«Хтось має подбати про нашого маленького друга», — сказав Аві. Він усміхнувся тоненькою усмішкою. «Ні. У всякому разі, мені є чим зайнятися».
Кіра вирушила одна до міста Рейнгольд. Був тьмяний туманний ранок. Атмосфера планети була насичена опадами, які ще не зовсім вирішили перейти у дощ. Сонячне світло від веселої маленької зірки проникало під кутом, змушуючи яскраво сяяти краплинки роси. Було не холодно, але дуже сиро. Десь пролунав дзвінок — не звична пронизлива команда дзвонів, що означали зміну, а повільний резонанс, який лунав у ранковому повітрі з якоїсь далекої вежі. Здавалося, цей дзвінок взагалі не має мети.
Відтоді, як вони прибули до єдиного космодрому планети, Кіра не виходила на вулицю довше кількох хвилин, і тоді вона все ще була дезорієнтована через виснаження після поранення. У неї не було часу подумати про величезний факт неба. Вона запускала багато сценаріїв агоге, дія яких відбувалася на планетах. Вона думала, що знає, що таке небо.