— Недаром нині курка піла… Курка піє завше на клопіт! — каже стара Ткачучка.
— Що сталось? Знов сусіди?
— Не на сусідів сьогодні кривдимось… Лукія заходить з жінками до хати: тут брудно, повітря сперте, постеля збита кублом, тільки й веселять око рушнички яскраві на стінах… Гарненьке дитинча спить у колисці.
— Так чого ж курка піла?
— А піла… Яцуба з обшуком приходив… Оце Ядзі віддяка! За те, що з свинарника днями й ночами не вилазить!
Лукія здивована: «Обшук? З якої речі? І по якому праву? Звідки в нього повноваження такі?»
Жінки, аж захлинаючись словами, навперебій виливають їй своє обурення. Атож, обшукував! Зайшов, під піч заглядав, і в кошик зазирав, і в лежанку — радіо якесь шукав… Стасик (у них ще є Стасик, одноліток Віталіїв, в одному класі вчаться і навіть товаришують), обурений свавіллям відставника, щось сказав наперекір йому, і вже вони як завелися тут — хоч людей клич! Той на того «берійовець», а той на того «бандера». Мабуть, якби попалося що хлопцеві під руку, то й гріха не минути, все міг би зробити за таку тяжку образу… Одного разу Кухтій теж обізвав був Стасика цим лайливим словом, то хлопець цілу ніч здригався в риданнях, бо як йому чути на себе таке, коли якраз ті бандити-бандери батька його замордували… А Яцуба ще й рану ятрить: всі ви, каже, такі, нікому з вас не вір…
«Надто розійшовся наш відставник, — досадливе думає Лукія, — треба ставити на бюро та пояснити йому, що часи сваволі минулись!»
Вона ще деякий час розмовляє з переселенками, вислуховує односкладні відповіді молодої про батька її дитини, який знову кудись переїхав, ховаючись від аліментів, хоч його, зненавидженого, вона не хоче й розшукувати. Уперта, горда, видно, ця Ядзя… А стара тим часом лопотить про своє, про те, що їй тут «не смакує», бо «криниці глибокі», і «вітри люті», і через те вона хоруе тут завше…
— Хутчій би вже в хату нову, — закінчує вона приспівом, а Лукія, розсерджена неохайністю в хаті, зауважує:
— Тільки ж не забудьте віника туди прихопити, щоб сміття не заводилось.
І переселенки розуміють її натяк, проводжають її до машини, побуряковілі від сорому.
Сподівалась Лукія застати сина вдома, а загледіла його ще здалеку на металевій вишці, яку він споруджує на подвір'ї баби Чабанихи для телевізійної антени. Сидить аж наверху, біліє чубчиком і щось клепає.
Відпустивши машину, Лукія зайшла в двір.
— Гей, верхолазе! Оце ти так до 'екзаменів готуєшся?
— Мамо, труд облагороджує!
Кузьма Осадчий та Грицько Штереверя, що вовтузяться внизу біля лебідки, починають вигороджувати Віталика, весело розповідають, що він цього разу винайшов антену вже зовсім особливу, таку, що аж нічогісінько не ловить! Стасик-переселенець теж тут, сидить осторонь, мовчки свердлить свердлом метал і лише зрідка позиркує на Лукію, позиркує якось зацьковано, очі в нього сумні, а голова втягнута в плечі,— вона в нього завжди так трохи втягнута і ніби жде звідкись удару. А сам він хлопець славний, сумирний, з нахилом до музики, в напливі довіри колись признався, що дуже любить скрипку і дуду і що після переселення сюди, в степи, йому ще довго ночами вчувалось трембітання трембіти в горах…
Лукія зацікавлено оглядає вишку. Справді — споруда! Цілу весну хлопці будують її, та ніяк не добудують, останнім часом робота була й зовсім припинилась через нестачу матеріалів, бо все, що тільки можна було використати з брухту, який валяється біля майстерень, вже використано, цілими секціями Віталієва бригада тягла звідти належно зварені автогеном іржаві оці труби та угольники з старих культиваторів… Вишка височезна: коли розгулявся дужий вітер, її стало аж розхитувати, і була загроза, що впаде й хату бабі розвалить. Збіглися тоді цікаві сюди подивитись, що буде з вишкою, а хлопці і під той вітер клепали, рятуючи свою споруду, брали болтами, зв'язували міцніше. Тепер, щоб було надійніше, вони натягли троси, напнули їх для відтяжки, і вишка стоїть ось уже розіпнута на них, мов щогла корабельна. Всередині вишки проходить труба довжелезна, і аж там угорі, на кінці труби, візерунком застигла сама антена.
Віталик, спустившись з вишки, показує матері все, що, на його думку, повинно вразити її й приголомшити:
— Оце дивись, мамо, лебідка і трос: треба вище антену — будь ласка! Треба нижче — даємо нижче… Хочеш повернути антену?… Повертаєш трубу і разом з нею ось так повертаєш антену…