Протягом наступних кількох днів ми доволі часто бачимося; потрібно домовитися про інтерв’ю з репортерами з різних газет і організувати лекції для паризьких індусів. Просто диву даєшся, як ці безхребетні чортяки люблять покерувати одне одним; мене також страшенно дивує, які вони безпорадні у практичних питаннях. А на додачу ще й заздрощі та інтриги, дріб’язкове, нице суперництво. Там, де збирається разом десять індусів, з’являється ціла Індія з усіма її сектами, схизмами, її расовими, мовними, релігійними, політичними конфліктами. Завдяки Ґанді наразі вони переживають короткий період єднання, що є справжнім чудом, однак коли його не стане, усе розлетиться на друзки й відбудеться неминуче повернення до суперечок і хаосу, таких характерних для всіх жителів Індії.
Молодий індус, звісно ж, налаштований оптимістично. Він бував в Америці й заразився дешевим американським ідеалізмом, усюдисущими санвузлами, крамницями з дрібничками по п’ять і десять центів, метушнею, практичністю, механізацією, високими заробітками, безкоштовними бібліотеками тощо, тощо. Його ідеал — американізувати Індію. Йому зовсім не подобається ретроградна манія Ґанді. «Вперед», — каже він, мов член Християнської асоціації для юнаків. Слухаючи його розповіді про Америку, я розумію, як абсурдно очікувати, що Ґанді спроможеться на чудо, яке змінить напрям, визначений долею. Ворог Індії — не Англія, а Америка. Ворогом Індії є дух часу, рука, рух якої не спинити. Ніхто не здатен знищити цей вірус, що отруює цілий світ. Америка — це втілення невідворотності долі. Вона затягне весь світ у безодню.
Він думає, що американці — дуже довірливі. Він розповідає мені про легковірні душі, які йому там допомагали: квакерів, унітаріїв, теософів, прибічників «нового мислення», адвентистів сьомого дня тощо. Він знав, де пришвартувати свій човен, цей молодий розумник. Умів розплакатися в потрібний момент; знав, як збирати пожертви, як сподобатися дружині пастора, як одночасно спати з матір’ю та її донькою. Поглянувши на нього, ви б вирішили, що він — святий. Та він і є святим, щоправда на сучасний лад; зараженим святим, що на одному подиху говорить про кохання, братерство, санвузли, каналізацію, ефективність тощо.
Останній тиждень його перебування в Парижі присвячений «блядським справам». Увесь день у нього була насичена програма — конференції, каблограми, інтерв’ю, фотозйомки для газет, пристрасні прощання, поради вірним послідовникам тощо. Під час обіду він вирішує відкласти всі клопоти на потім. Він замовляє до їжі шампанське, клацає до garçon’у пальцями і загалом поводиться, мов невихований селюк, яким він і є. А оскільки йому вже остогиділи всі пристойні місця, він просить мене показати йому щось примітивніше. Він хотів би потрапити до якогось вкрай дешевого закладу і зняти собі двох або трьох дівок одразу. Я веду його бульваром Де-ля-Шапель, усю дорогу нагадуючи про необхідність пильнувати за гаманцем. Поблизу Обервільє ми пірнаємо в дешеве кубло, й нас одразу ж оточує ціла зграя. За лічені хвилини він уже танцює з оголеною дівахою, здоровезною білявкою зі складками на обвислих щоках. Я бачу її дупу, що десятки разів відбивається в дзеркалах, розмішених вздовж стін кімнати, — і його темні кістляві пальці, що цупко впиваються в неї. Стіл заставлений пивними бокалами, сопе й зітхає механічне піаніно. Незайняті дівки спокійно сидять собі на вкритих шкірою лавах, мирно чухаючись, немов родина шимпанзе. Повітря сповнене притлумленим пекельним духом, і в ньому вчувається нота придушеної жорстокості, немов для очікуваного вибуху, який от-от трапиться, не вистачає ще якоїсь найдрібнішої деталі, чогось зовсім мікроскопічного, однак заразом непередбачуваного, цілком неочікуваного. У цьому напівмаренні, що дає тобі змогу брати участь у події й водночас лишатися осторонь, почала непомітно, проте впевнено вирізнятися ота крихітна деталь, якої досі бракувало, набуваючи дивакуватої кристалічної форми, немов паморозь, що вкриває віконну шибку. І як і ті морозні візерунки, що здаються такими химерними, такими цілковито вільними й фантастичними за своєю будовою, хоча насправді підпорядковуються найсуворішим законам, — так і це відчуття, яке почало назрівати всередині мене, також, схоже, підлягало непорушним приписам. Усе моє єство корилося вимогам цієї таємничої атмосфери, якої мені ще ніколи не доводилося спізнати на власному досвіді; здавалося, ніби те, що я міг би назвати самим собою, стискається, ущільнюється й поступово маліє, виходячи за межі затхлих звичних рамок плоті, чий периметр окреслено лише модуляціями нервових закінчень.