У будь-якому разі ми пробули там близько години, й оскільки я виявився єдиним, хто був здатний скористатися привілеями цього закладу, то Коллінз і Філлмор залишилися внизу, де теревенили з дівками. Повернувшись, я побачив, що вони обоє розляглися на ліжку, а дівки оточили його півколом і янгольськими голосами виспівували партію із мюзиклу «Троянди в Пікардії». Ми полишали заклад у сентиментально-пригніченому настрої — особливо Філлмор. Коллінз одразу скерував нас до суворого притону, набитого моряками, які ненадовго зійшли на берег, і там ми якийсь час посиділи, насолоджуючись гучною гомосексуальною гульбою, що була саме в розпалі. Вибравшись звідти, ми мусили пройти через квартал червоних ліхтарів, де також було багато мамок із шалями на шиях — вони розсілись на порогах, обмахуючись віялами й приязно киваючи перехожим. Усі мали такий приємний, добросердий вигляд, немов охороняли дитячі ясла. Час від часу повз нас проходили невеликі гурти моряків, що галасливо прямували до крикливих притонів. Секс був усюди: він переливався через край, немов приплив, що вимивав з-під міста його опори. Ми неквапливо волочилися краєм чаші, у якій усе змішалося і сплелося; складалося враження, що всі ці кораблі, ці трали та яхти, шхуни й баржі прибило до берега якимось навіженим штормом.
Протягом сорока восьми годин відбулося так багато подій, що здавалося, неначе ми пробули у Гаврі місяць, а то й довше. Ми планували виїхати в понеділок вранці, бо Філлмор мусив вчасно повернутися на роботу. В неділю ми пили й гуляли, незважаючи на трипер. Того вечора Коллінз зізнався нам, що думає повернутися на своє ранчо в Айдахо; він вже вісім років не був удома й хотів ще раз побачити гори, перш ніж знову податися на Схід. Ми саме сиділи в борделі, очікуючи на дівку; він пообіцяв пригостити її кокаїном. Він ситий Гавром по самісіньке горло, сказав він нам. Забагато стерва кружляє над головою. До того ж у нього закохалася дружина Джиммі, і її напади ревнощів спричиняли йому проблеми. Майже щоночі відбувалася сцена. Вона намагалася поводитися добре, відколи ми приїхали, однак, як він стверджував, так не триватиме довго. Особливо вона ревнувала його до однієї росіянки, яка час від часу заходила до бару, коли трохи набиралася. Ще та халепа. На додачу він був по вуха закоханий у хлопчика, про якого розповів нам першого дня. «Хлопчик може розбити тобі серце, — казав він. — Чорт забирай, він такий гарний! І такий жорстокий!» Почувши це, ми не могли стримати сміху. Це звучало безглуздо. Проте Коллінз говорив щиро.
У неділю ближче до півночі ми з Філлмором пішли відпочивати; нам виділили кімнату на другому поверсі, прямісінько над баром. Там стояла страшенна задуха, ані тобі ковтка свіжого повітря. Крізь відчинені вікна до нас долинали крики й невпинне завивання грамофона. Несподівано розпочалася гроза — справжнісінька злива. І між ударами грому та поривами вітру з дощем, що билися об віконні шиби, до нас долинули звуки іншого шторму, який вирував унизу, у барі. Він був зовсім поруч і тому видавався загрозливо близьким та лиховісним; жінки верещали на повен голос, долинали звуки розбитих пляшок, перевернутих столів, а тоді почувся знайомий глухий грюкіт, з яким людське тіло зазвичай падає на підлогу.