Приблизно о шостій у двері просунув голову Коллінз. Усе його обличчя було обклеєне пластиром, а одна рука висіла на підв’язці. На його пиці сяяла широка усмішка.
— Як я вам і казав, — мовив він. — Вчора вона зірвалася. Думаю, гамір ви чули?
Ми хутко одягнулися й зійшли донизу, щоб попрощатися з Джиммі. Заклад був повністю понищений, жодної цілої пляшки, жодного незламаного стільця. Дзеркало й вітрина розбиті на друзки. Джиммі готував собі еґ-ноґ.
Дорогою до вокзалу ми склали історію докупи. Після того як ми пішли спати, до бару приперлася росіянка, й Іветт одразу ж взялася її ображати, навіть не чекаючи на пригожий привід. Вони почали тягати одна одну за волосся, аж раптом у цю веремію втрутився кремезний швед і ляснув росіянку по писку — щоб привести її до тями. Одразу ж заварилася каша. Коллінз хотів дізнатися, яке право мало це здорове мурло втручатися в приватну сварку. Замість відповіді він отримав удар у щелепу, хороший удар, від якого відлетів у інший кінець бару. «Так тобі й треба!» — закричала Іветт і, не довго думаючи, розбила росіянці об голову пляшку. Саме тоді й розпочалася гроза. Якийсь час відбувалося чортзна-що, усі жінки немов оскаженіли й скористалися цієї нагодою, щоб помститися за колишні образи. А хороша бійка в барі — це завжди добра нагода… так легко загнати чоловіку в спину ніж або ж ударити його пляшкою, поки він валяється під столом. Бідолашний швед опинився в осиному гнізді; тут його всі ненавиділи, особливо його товариші з корабля. Вони хотіли, щоб йому добряче дісталося. Тож зачинили двері й розчистили трохи простору перед барною стійкою, щоб Коллінз і він могли між собою розібратися один на один. І вони розібралися! Коли все закінчилося, нещасного виродка довелося нести до лікарні на руках. Коллінзу, можна сказати, пощастило — лише розтягнення зап’ястка, кілька вивихнутих пальців, розбитий ніс і синець під оком. Усього-навсього подряпини, як він казав. Але якщо той швед ще хоч раз трапиться йому на очі, він його вб’є. Справу ще не завершено. Він нам пообіцяв.
Але весь ґвалт на цьому також не закінчився. Після цього Іветт пішла й набралася в іншому барі. Її образили, і вона захотіла покласти всьому край. Тож вона викликає таксі й наказує водію їхати до скелі над водою. Вона збиралася себе вбити, ось що ця Іветт мала на думці. Але вона була така п’яна, що коли насилу вибралася з машини, то судомно розридалася й, перш ніж їй встигли завадити, почала зривати з себе одяг. Саме такою, напівголою, водій і привіз її додому, й коли Джиммі побачив, що вона з собою зробила, то так розлютився, що схопив пасок для гостріння бритви й вибив із неї все гівно, а вона виявилася такою курвою, що їй це навіть сподобалося. «Давай ще!» — благала вона, стоячи на колінах і обхопивши його ноги обома руками. Але Джиммі це вже набридло. «Ах ти ж паскудна стара свинюко!» — сказав він і добряче засадив їй ногою в живіт, що ледь не вибило з неї останній дух, а заразом і всі оті сексуальні нісенітниці.
Був саме час забиратися звідси. У вранішньому світлі місто здавалося мені іншим. Останнє, про що ми розмовляли, стоячи на платформі й чекаючи на поїзд, було Айдахо. Ми всі троє були американцями. Усі ми, кожен із нас, походили з різних місць, однак ми мали також і дещо спільне — можна навіть сказати досить багато спільного. Ми ставали сентиментальними, як це часто трапляється з американцями, коли надходить час розлучатися. Ми поринули у недоумкуваті розмови про корів, овець і широкі відкриті простори, де чоловік живе як чоловік, і всіляке таке лайно. Якби замість поїзда раптом прибув корабель, ми б заскочили у нього й сказали б усьому «прощавай». Але, як я дізнався пізніше, Коллінзу так і не поталанило побачити Америку знову; а Філлмор… що ж, на Філлмора також чекало своє покарання, про яке ніхто з нас тоді не здогадувався. Краще ставитися до Америки саме так, аби вона завжди лишалася десь на задньому плані, ніби малюнок на поштівці, на який дивишся у миті слабкості. Так ти можеш уявляти собі, що вона завжди десь там і чекає на тебе, незмінна, незіпсута — широкий відкритий патріотичний простір із коровами, вівцями та чуйними людьми, готовими віддерти в дупу все, що завгодно: чоловіка, жінку чи звіра. Америки не існує. Це лиш ім’я, яким ти називаєш абстрактну ідею…
Париж схожий на шльондру. Здалеку виглядає прекрасно, ти й дочекатися не можеш, щоб її обійняти. А через п’ять хвилин почуваєшся спустошеним, відчуваєш до себе огиду. Відчуваєш, що тебе обманули.